Я завжди мріяла про доньку, хоч у мене був один єдиний син. Та коли він виріс і привів невістку до хати, я була дуже щаслива. Хотілося у всьому догодити дівчині, стати близькою для неї людиною, але, на жаль, вона мала інші плани…
Мій чоловік помер від недуги багато років тому, тому аби не відчувати себе самотньою, запропонувала синові з Тетяною жити в моїй квартирі. Тож після весілля вони переїхали, адже тут місця багато.
Справи йшли непогано, сина підвищили на роботі, Тетяну я призначила бухгалтером фірми замість себе, бо вона, закінчивши економічний виш, не могла знайти роботу за фахом. Я думала, буду мати більше часу для себе, на сім’ю.
Та вже з перших днів я взяла на себе дуже багато обов’язків: прибирання, щодня готування їжі, прання. Якось моя подруга мене запитала:
– Оксано, для чого ти це все робиш? Чому невістка не допомагає?
– Та вона і так працює на роботу, я хочу їй допомогти — відповіла я.
– А згадай себе у молодості, як ти працювала і тобі не було кому допомогти. Ти навіть не жалілась, коли помер твій чоловік, а ти залишилась сама з дитиною…
Справді так було, але я була упевнена, що допомагаючи невістці, я чиню правильно. Однак Тетяна сприймала цю турботу, як належне. І після роботи поспішала до своєї матері. Звісно, не з порожніми руками. Спочатку я якось не надто цим переймалася, але коли одного вечора на кухні син запитав мене:
– Що ти порадиш подарувати мамі Тетяни на День народження? Їй цього тижня виповниться 58 років.
А мені наче гострим ножем по серцю. Нещодавно був і мій День народження, однак лише колежанка Надя прийшла привітати. Принесла мені букет розкішних квітів, то діти навіть не здогадались, що у мене свято.
– О, які красиві квіти! – мовив Андрій, повернувшись з Тетяною з роботи. Нахилився над трояндами, вдихнув медовий аромат:
– Правда, Таня?
Невістка кивнула й обидвоє зачинилися у своїй кімнаті. Повірте, я ледве стримувала сльози, але заспокоювала себе: «Шістдесят – це зовсім не свято для жінки, а вступ у похмуру осінь…» Але ж свасі лише на два роки менше, а вони хочуть влаштувати їй свято.
Наступного дня, у розпачі телефоную Наді, щоб виговоритися та пожалітися, а в той момент увійшла до квартири Тетяна. Як почула вона те, що я обговорюю її з кимось, як почала верещати…
– Обговорюєте мене за спиною? Запам’ятайте собі, що свекруха – не рідна мама. І матір’ю ніколи не стане. Не полюблю вас ніколи, як свою, хоч якби ви не старалися!
– Я зрозуміла, дитино, – зблідла я, а на очі набігли сльози.
– І дочкою називати мене – не треба! Не треба підлещуватись, бо я вже давно розкусила вас! – мов очманіла, верещала невістка.
Після цього скандалу мені аж зле стало. Наступного тижня Андрій з Тетяною переїхали на орендовану квартиру. Хай вчинити таке могла невістка, але щоб син…
Боюся, що зіпсувала вже на завжди стосунки з сином. А ще більше боюсь залишитись самотньою. Що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!