І одного дня лікар виніс вирок: готуйтеся попрощатися із сином

Істрія неймовірного зцілення.

Соломія і Вадим були одногрупниками й після університету одразу одружилися. Жили вони дуже добре: Вадим знайшов хорошу роботу, Соломія ж влаштовувала домашній затишок. Після весілля батьки купили подружжю квартиру, тому і з цим проблем теж не було.

Спочатку вирішили жити для себе, подорожували, відпочивали. А от згодом народився маленький синочок Ярославчик, який став справжнім щастям для сім’ї.

Це була ідеальна сім’я. Гучних скандалів не було, оскільки пара все вирішувала за допомогою розмови. Хлопчик ріс здоровим та красивим, батьками на щастя. Виховували малого з дитинства мужнім та відвертим.

Коли подружжя почуло діагноз сина — лейкемія, повірити в це не могли. В один момент все їхнє сімейне щастя втратило сенс. Соломія плакала не одну ніч й задавала собі питання: ” Чому ми? Чому наш чудовий синочок?”

З першого дня, батьки вирішили, що не будуть опускати руки й боротимуться з хворобою. Тепер життя обидвох мало одну ціль: якнайшвидше вилікувати сина. Подружжя віддавали усі кошти на найкращих лікарів. Але стан хлопчика не покращувався. І одного дня лікар виніс вирок: готуйтеся попрощатися із сином.

Соломія ж просто не приходила до тями. Вона не мала сил ні кричати, ні плакати. Здавалось, що вона й сама скоро попрощається з життям. Вадим був абсолютно роздавлений і не міг підібрати слів, щоб заспокоїти дружину. 

Тут Соломія раптово підвелася на ноги й згадала про монаха, який жив на Закарпатті. Про нього їй розповіла викладачка в університеті й казала, що він зцілює навіть тяжкохворих людей.

Пара одразу розпочала пошуки викладачки. Та ж розповіла, що пам’ятає лише село, де він проживав. Соломія з Вадимом подалися в дорогу.

Знайти чоловіка було не важко, адже його знало все село. Монах був дуже розчулений історією батьків, бачив, що люди добрі, тому й погодився з ними поїхати в лікарню.

Картина в палаті була невтішною: кругом хлопчика стояли дідусь і бабуся, рідна сестра Соломії з чоловіком – усі прийшли попрощатися. На маленькому зблідлому дитячому обличчі блистіла лише одна сльоза.

Соломія, Вадим і монах Василь зайшли в палату. Цілитель привітався з усіма й сказав «Вклякайте й моліться зі мною». Ніхто не суперечив монаху й усі впали на коліна. В усіх були мурашки по тілу, адже це остання надія. Враз монах звівся на ноги й сказав: «Я зробив усе, що міг. Надіємося, Господь почув нас». І покинув лікарняну палату.

Через декілька днів Славку стало краще. Лікарі називали це дивом, а батьки не могли повірити своєму щастю. Після року лікування хвороба відступила, а батьки лише дякували Богу за кожний новий день, який той подарував їхній сім’ї.

Коли Славкові виповнилося 18, той вирішив провідати свого спасителя. Він відмовився від гучної вечірки з друзями й поїхав в Карпати.

Старенький чоловік так і жив самітно в невеличкій хатинці. Монах побачив дорослого парубка на подвір’ї й одразу вийшов. Славко привітався з чоловіком, а по його обличчю покотилася сльоза. Василь одразу зрозумів, хто стоїть перед ним.  Ярослав, обійнявши старого, промовив «Спасибі за шанс на життя».

Ви б теж так вчинили на місці Ярослава?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!