З часом ми втомлюємось від усього: образ, людей, стосунків, дружби, роботи, обов’язків, та від усього життя.
Саме в таких ситуаціях відчай минає. Це переважно відбувається зовсім неочікувано для вас, але дуже доречно. Тільки ви відчуваєте справжній спокій. Таке переважно трапляється після великого розчарування, розриву стосунків, плачу, горя, завершення важливої і невідкладної, дуже тягучої і важкої справи. І тобі ви відчуваєте, що сидите прямо на долонях Господа.
Так проявиться ваша самотність і навіть її остання глибина. В цій ситуації самотність навіть зможе вас підтримати, вона виявиться міцною за вас. Вона буде давати собі раду з самооцінкою і іншими людьми, буде думати лише про себе, а не про очікування інших від вас. Самотність вміє рятувати.
“Ти можеш мене зафарбувати, але я як і раніше буду тут”.
Психологія визначає самотність як глибинний центр людини, її сутність і цілісність. Я можу її відчувати на спині, так, переважно вона там і є. Вона величезна, рівна, важка і бездоганна. Вона щодня зі мною і я її ношу, от тільки показується вона не часто.
Біда, коли ви очікуєте від людей іншого, більшого, кращого, розумнішого, впевненішого, відданішого і щирішого, а вони… А вони просто на таке не здатні. Бо ви хочете любові від того, хто не вміє любити, а вірності від того, хто не розуміє слова “дружба”, ви чекаєте розуміння від того, хто бачить лише свою корону, а мудрості від того, за кого постійно вирішували проблеми інші люди. А потім ви намагаєтесь цих людей навчити, надихнути, змотивувати. А що з того? Ви сваритесь, розчаровуєтесь, не можете прийняти ні себе, ні людину, ні ситуацію. І знову йдете без нічого.
І тепер взагалі немає сил, щоб вірити, надіятись, сподіватись, змінювати, надихати, спонукати, жити… Бо у вас немає внутрішнього ресурсу. Все, ви його використали на марну справу — переконування інших.
І аж тепер ви поводитесь по-іншому. Більше не картаєте себе, не добиваєте, не жалієте, не проклинаєте. Ви починаєте себе втішати. А знаєте, чому так працює? Бо це так самотність, яка була у вас на плечах, вирішила показатись. Мозок вона вміє вимикати, а сама тихенько й спокійно вирішує ситуацію. Тепер вона захистить тебе, вилікує, збереже і навчить. Не треба за всіма бігати, всім догоджати, всіх любити і всіх втішати. Спочатку впорайтесь із собою. Тільки твоя самотність буде завжди з тобою і ніколи, чуєш, ніколи не зрадить.
«У мене є я, ми впораємося», – я говорю собі це часто. Особливо у випадках, коли починає охоплювати паніка і з’являється купа проблем. Тоді усі навколо якісь дивні і чужі. І ви можете бути лише разом, лише однаково, лише удвох. Із самотністю.
Це початок мого процесу відновлення. Я вже роки живу сама, повірте, справді багато. У мене в житті бувало всяке-різне, але я досі тут, пишу вам цю статтю. Бо я навчилась не метушитись, а слухати себе справжню, внутрішню.
А головне — я навчилась не дивитись на тих, хто чекає моєї поразки. Вони не варті і мого нігтя, чого я маю про них думати?
Якщо у тебе зараз все погано, то не забувай, що це минає. Усе пройде, чи то хороше, чи погане. Скоро ти розчинишся у самотності і тобі стане значно легше. Пам’ятаєш, як ти намагалась колись бути сильною? Як ти вже падала і підіймалась?
Це просто черговий раз. Хай все летить, руйнується. А ти будеш ціла і неушкоджена. Бо у тебе є ти.
А у вас бували злети і падіння?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!