– І ти вийдеш за мене, навіть коли знаєш всю правду? – Олеся здивувала мене відповіддю. Після цього я засумнівався

Ви не уявляєте, як важко жити в нашій країні людині з діагнозом. Ти увесь час пам’ятаєш, що не такий як інші, тобі не дають це забути.

Щасливим я був лише перші десять років свого життя. Зростав собі, як усі звичайні діти. Хоча маму часто питали:

 – Він у вас щось надто низенький. Все добре? Перевірялись?

 – Так, у нас в сім’ї високих просто немає.

Лікарі й справді не помічали зміни, а може просто не надто уважні були. Почалось все, коли в 8 років батьки взяли мене на ковзанку. Я впав і зламав відразу обидві руки. Місяць довелося ходити в гіпсі. Ні поїсти, ні вдягнутись. Все ненька допомагала. Та далі було ще гірше…

Минуло всього пів року і я зламав ногу, коли грав з хлопцями у футбол. Знову лікарня, рентген, гіпс. Тоді наш травматолог і сказав мамі:

 – Щось це вже занадто. Дуже крихкі в хлопця кістки.

 – І що робити?

 – Вам слід поїхати до обласного центру на ретельне обстеження.

Кілька років мене возили в різні діагностичні. Ніхто не міг збагнути, в чому річ. Лишень в 10 в столичній лікарні встановили остаточний діагноз – остеогенез. Що це означало для мене? Фактично кінець нормального життя! Це генетичне захворювання, через яке кісткові тканини не можуть нормально сформуватися. Мені довелося забути про спорт і активні розваги з дітьми. Я мусив увесь час приймати ліки й берегти кожну кісточку.

Зростаючи, я не міг збагнути, чому ніхто в родині більше не хворіє. Одного разу поцікавився в мами:

 – Хвороба все генетична, а страждаю лишень я. Чому так, мамо?

 – Любий, як я сподівалась, що в тебе такого не буде. Хворів твій дядько, мій брат.

 – Але ж в мене немає дядька!

 – Він помер ще в дитинстві. Впав і зламав шию. Його не знайшли вчасно і лишень після смерті дізналися про хворобу.

 – Але ж звідки вона взялася?

 – Все через інцест. Колись твоя прабабка вийшла заміж за рідного брата. Вони разом не зростали, того й не знали, що рідні. А коли зрозуміли – було надто пізно, вона вже завагітніла.

Від цієї правди легше не ставало. А в підлітковому віці моє життя перетворилося на пекло. Всі хлопці бігали за дівчатами. А я й боявся до когось залицятися. В школі мене прозвали “гномом”. Ще б пак – 148 см зросту. Було вкрай прикро. Та я вирішив, що старатимусь вчитися. Докладу усіх зусиль, аби досягти чогось.

Закінчив школу із медаллю та вступив на факультет комп’ютерних технологій. В університеті мені подобалось більше. Там було чимало чудернацьких хлопців, які почувалися аутсайдерами.

Пошепки

Але з дівчатами й далі не таланило. Я став сміливішим, кликав багатьох на побачення. Усі відмовляли. От лишень Стелла погодилась. Я покохав її усім серцем. Оскільки з другого курсу вже непогано заробляв – на кожне побачення купував дівчині якісь подарунки. Мріяв, що саме із нею створю сім’ю. Та одного разу до мене підійшов якийсь парубок:

 – Телепню, ти ще не зрозумів, що Стелла тебе використовує?

 – Чому?

 – Вона зі мною живе, а до тебе бігає лише по подарунки й гроші.

А й справді, Стелла навіть цілувалася зі мною неохоче, все тримала дистанцію. Серце моє розбилося, я думав, що назавжди. Вирішив, що не буду ніколи мати серйозні стосунки. Якийсь час навіть звертався по послуги жінок легкої поведінки. Та згодом і це набридло. 

Тоді я саме закінчив університет. Працював дистанційно програмістом у великій міжнародній компанії. Одного разу нам влаштували конференцію у Німеччині. Я охоче поїхав. Там і познайомився з Олесею. Вона також була ІТ-шницею і жила в моєму місті. Як я міг її не знати?

Ми почали спілкуватися і дружити. Олеся вражала розумом. А тоді запитала:

 – А чому ти мене ніколи не намагаєшся поцілувати?

 – Я думав, що ти мене сприймаєш лишень, як друга!

 – А дарма!

Ми почали зустрічатись. І лишень тоді я відчув, що можу мати гарні стосунки та нормальну сім’ю. Та зробити пропозицію я однаково боявся, вирішив спочатку зрозуміти, чи готова вона.

 – А ти думала про сім’ю?

 – Звичайно, відколи ми разом!

– І ти вийдеш за мене, навіть коли знаєш всю правду?

 – Про що?

 – Ти ж розумієш, я хворий, це генетичне!

 – Вийду, не бійся, ми все подолаємо!

Від цих слів я злетів на сьоме небо. Почав мріяти, якою буде моя пропозиція, каблучку обирав. А тоді з’явилися інші думки. Олеся мене кохає, але чи розуміє вона, що наші діти можуть народитися хворими? Що це може зруйнувати її життя? Я вже не знаю, що робити? Підкажіть, як вчинити правильно?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!