Коли кілька місяців тому я сказала по секрету своїй донечці Люді, що збираюсь подарувати колишньому свекру автівку за 2 тисячі євро, вона за голову схопилась:
– Мамо, тобі, що гроші нема куди дівати? Ти ж 20 років тому з татом розлучилась. Нащо воно тобі?
– Ой, доню, нічого ти не знаєш! Якби не Антон Петрович – не знаю, що б зі мною тепер було. Можна сказати, він нас з тобою врятував.
Річ у тім, що мій перший шлюб був страшенно нещасливим. Я вийшла за Іллю, бо щиро закохалась, мріяла прожити із ним усе життя. Він наче теж мене кохав. Та після весілля ми поселилися в його батьків. Я відразу не сподобалась свекрусі. Вона з першого дня взялась мене повчати, не приховувала, що хотіла б кращий варіант для свого синочка.
Тоді й Ілля взявся мене критикувати. Щодня розказував, що я погана господиня, на вигляд не така, як він би хотів. Мені так прикро тоді було. Вони наче навмисно за мене взялися. Хоча я чемно виконувала все, що мені казали. Згадую ті часи, як страшний сон. Такого пригніченого стану ніколи не мала. Єдина людина, котра мене підтримувала – це був свекор.
Якось я плакала тихенько надворі, він підійшов до мене і сказав:
– Як ти надумаєш йти – я зрозумію і підтримаю!
– Та як мені йти, як я вагітна.
Після народження дитини, Ілля ще гірше почав до мене ставитись. Десь вештався увесь час, випивав. Роботи нормальної теж не мав. А коли я починала з ним сваритись – відразу ж втручалась свекруха:
– То ти сина до такого довела! З нормальною дружиною він би не пив!
Коли дочці було два роки я остаточно збагнула, що щастя мені не буде. Зібралася йти. Мої батьки були проти цієї ідеї:
– І не думай до нас йти! Живи з чоловіком і усе налагоджуй. Кому ти з малою дитиною потрібна?
Я не знала, що робити. І тоді мене врятував свекор.
– Надумала йти – іди. Бо потім, як я, все життя шкодуватимеш. Ось тобі гроші, тут вистачить на перший час. А там малу в садок віддаси, а сама кудись влаштуєшся.
Він просто так віддав мені 20 тисяч гривень. На той час це були шалені гроші. Я орендувала однокімнатну квартиру і прийнялась шукати роботу. Свекор потайки провідував нас, приносив онуці подарунки, а от Ілля і його мама лишень чутки розпускали, що я зраджувала, жахливою дружиною була.
Лише через шість років я зустріла Ростислава, котрий і став моїм другим чоловіком. Він був бізнесменом, дуже працьовитим. Я взялась йому допомагати з магазинами та разом ми досягнули неабиякого успіху.
Зараз моя донька вже доросла, має своїх дітей. Ми Ростиславом увесь час разом, подорожуємо і продовжуємо працювати. На жаль, Бог нам більше дітей не дав.
Колишня свекруха вже давно померла. А от з Антоном Петровичем і й досі спілкуюсь. Скоро в нього ювілей. І я вирішила зробити йому подарунок – купити автівку. Знайшла стареньку та в гарному стані. Він все життя про це мріяв. Колись мав старенького Жигуля, та коли він зламався – так і не зремонтував.
Ростислав мене відразу підтримав, і дозволив взяти 2 тисячі євро з сімейного бюджету. А от донька не зрозуміла. Каже, що краще б я їй гроші дала. А ви як гадаєте?