У Марії Йосипівни рано померли батьки, тому вона залишилася одна у старенькій сільській хаті біля річки. Їй було важко звикнути до самотності, адже жінці завжди хотілося мати велику сім’ю. Та з цим ніяк не складалося. Чоловіка у неї не було, дітей також. Спілкувалася лише з двоюрідною сестрою, яка мешкала неподалік від столиці. Писала їй листи з нагоди свят чи інших приємних подій. Увесь вільний час Марія Йосипівна старанно працювала в колгоспі. Було важко, але жінка ніколи не скаржилася на свою долю.
Якось у їхнє село приїхала молода практикантка Інна. Вона була красивою і веселою. Пані Марія люб’язно погодилася прийняти її в себе й віддала їй найкращу кімнату. У майбутньому голова колгоспу обіцяв, що дівчині за старанну працю отримає відремонтований покинутий будинок. Красуня думала, що спочатку захистить диплом, а тоді вирішить, куди їй далі податися.
– Я нікуди не спішу, – казала Інна. – У мене є маленька квартира в місті, але що я там одна буду робити? Ніхто на мене не чекає…
– Інно, ти не хвилюйся. У своєму домі я завжди буду рада тебе бачити. Сподобалася ти мені та й разом не так самотньо. Можливо, знайдеш собі тут роботу і залишишся, – відповідала Марія Йосипівна.
Господиня проводжала Інну зранку на практику, а обідом зустрічала її з накритим столом. То млинців наготує, то пиріжків спече чи юшку зварить. Так минув місяць. Раптом одного дня жінці прийшов лист від її двоюрідної сестри. Вона розповіла, що в її сім’ї сталося горе: помер чоловік. Також родичка питала, чи модна їй приїхати в гості, щоб трохи розвіятися і нарешті побачитися. Звісно, пані Марія була рада прийняти в себе двоюрідну сестру.
Через тиждень відбулася довгоочікувана зустріч. Було багато сліз, обіймів та позитивних емоцій.
– Іванку, це ти? Я й не одразу впізнала тебе. Таким дорослим став! – сказала Марія Йосипівна синові Ольги. – І коли він тільки встиг так вирости й змужніти?
– Час біжить. І на батька він так схожий, – з сумом відповіла сестра.
Інна також познайомилася з гостями. Вона допомогла тітці Олі з сумками й провела її з Іваном в дім. У кухні на них чекав накритий стіл з гостинцями. Сестри ще довго говорили про все на світі, адже вони так давно не бачилися. Зрештою, Марія Йосипівна сказала:
– А ви залишайтеся у нас на повноцінні канікули! Місця усім вистачить і я буду дуже рада. Та й хто знає, коли ми знову побачимося…
– Я б з радістю, – відказала Ольга. – Та не знаю, що на це відповість Іван. У нього, мабуть, справи в місті.
– Та ні, – раптом озвався хлопець. – Я абсолютно вільний.
Так і зажили вони разом у домі Марії Йосипівни. Жінка давно не почувалася такою щасливою. У неї з’явилося ще більше енергії. Поратися на господарстві їй допомагали гості. Іван полагодив паркан і покосив траву, а ще він кожного дня з нетерпінням чекав, коли додому повернеться Інна. Дівчина одразу припала йому до душі.
Інна бачила знаки уваги у свою сторону, але їй не вірилося, що такий вродливий юнак може в неї закохатися. Мабуть, він просто ввічливий і добре вихований. Поки Ольга з Марією проводили разом час за теревенями й прогулянками лісом, молоді також намагалися не сумувати. Вони рибалили, ходили вечорами на річку й влаштовували пікніки. Однак відпустка Івана добігла кінця й він був змушений повернутися.
Прощання Інни з хлопцем було сумним. Їй не хотілося з ним розлучатися, але він обіцяв писати їй. Зрештою, син залишав на селі свою матір, по яку мав повернутися в кінці літа. У місті юнак затіяв ремонт, а Інна тим часом продовжувала працювати і коротати вечори в компанії Марії Йосипівни та її двоюрідної сестри.
У кінці літа Іван так і не приїхав по свою маму, адже у нього з’явилися невідкладні справи на роботі. Дівчина засмутилася, бо ця зустріч для неї була такою бажаною.
– Напевно, у неї є до нього почуття, – тихо говорила Марія Йосипівна.
– Думаю, що це взаємно, – відповідала Ольга. – Ти бачила, яким Іван був сумним, коли їхав геть?
– Кажу, що просто так це точно не закінчиться, – спрогнозувала сестра.
Зрештою, Ольга поїхала на станцію, а звідти у своє рідне місто. Інна залишилася з Марією Йосипівною лише вдвох, як і раніше. Молода дівчина була в розпачі. Вона відчувала себе обманутою, хоча розуміла, що ніхто не давав їй ні обіцянок, ні надій.
– Не сумуй, Інно, – казала пані Марія. – Не варто на щось чекати, щоб не пропустити повз своє життя. От я, наприклад, завжди хотіла чоловіка й дітей, але не судилося цьому статися. Тепер доводиться радіти іншим дрібницям: роботі, гостям, сонячним дням.
У відповідь Інна лише схвально кивала головою.
Минали дні.Практика закінчилася і голова колгоспу поставив дівчину перед вибором:
– То як, ти готова залишитися? Я маю знати, чи братися за ремонт старого будинку.
Звісно, Інна погодилася. Вона не могла більше уявити своє життя без цього села та Марії Йосипівни. Згодом вона захистила диплом, а тоді перебралася у своє гніздечко.
– Ми тепер будемо сусідками, – раділа пані Марія.
Інна влаштувалася на постійну роботу і її життя стало веселішим. Якось до неї прийшов лист від Івана. Хлопець розповідав, що скучив і незабаром вони знову приїдуть в гості, а далі – тиша.
Через деякий час у двері дівчини хтось постукав.
– А господиня є вдома?
Інна одразу впізнала голос Івана й кинулася йому в обійми. Марій Йосипівна почула шум у сусідньому дворі й вийшла на ганок:
– Олю, я не очікувала вас побачити, – сказала вона. – Чому ж ви не попередили про свій приїзд?
– Бо це мав бути сюрприз, – підморгнула сестра. – Хіба ти не бачиш? – вказала вона на молодих.
Ольга разом з Марією пішли в дім, а Іван з Інною залишилися вдвох. Вони не могли насолодитися обіймами. Молоді тільки переконалися в тому, що їхні почуття справжні й щирі. Після цього вони більше не хотіли розлучатися, а жінки лише раділи, що тепер у них буде велика й міцна сім’я.
Чи вірите ви у кохання з першого погляду?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!