Ірину вигнала з дому свекруха. Невідь-чому вирішила: невістка наpодила хлопчика не від її сина. Он очиці має блакитні, а в чоловіка — карі. А ще їздила чоловікова мати до якогось знаменитого ясновидця, той не те що не розвіяв сумнівів, а й запевнив: дитина не синова!

Ми їхали четверо у поїзді. Серед пасажирів: молода жінка з немовлям, середніх літ жінка — Марія Сергіївна, і я. Юна була матір сумною, а на очах у неї з’явилися дрібні сльози. Не хотів лізти в чужу душу, але вирішив делікатно запитатися, що трапилося. 

Жінку звали Ірина, вона стала розповідати, що її з дому вигнала свекруха. Бо в новонародженої дитини блакитні очі, а у чоловіка — карі. Їздила свекруха до знахаря, який переконав її, що дитина не від її сина. 

— А я, — гірко заплакала жінка — ні в чому не винна, Бог свідок.

— Чоловік чому не заступився за вас? Мабуть же, любить вас…

— Та любить, — схлипнула, пригорнувши дитину. — Але дуже свою матір слухає. Так вона його переконала, що він сам в це став вірити. Я не стала терпіти знущань, особливо, коли свекруха стала виганяти. Зібрала речі й пішла. 

Мова Іринки урвалась, і вона плакала вже вголос…

— Не плач, доню, — сказала літня жінка. — Якщо він дійсно тебе кохає, то схаменеться та прибіжить. Нехай побуде трохи без тебе та хлоп’ятка й зрозуміє, що в цьому житті дійсно цінне.  

Зі мною теж буда цікава історія. Народила я своєму Петру двоє діток. Жили добре, виховували доньку й сина, як раптом чоловік захворів. В лікарні ніхто не ставив діагнозу, та й ми поїхали до цілителя на Кіровоградщину. Багато про нього хорошого говорили, то ж і в мене надія в серці появилася. А той дід нічого путнього не сказав, окрім того, що в хворобі сина винна моя мати. Ніби то «поробила», щоб позбутися зятя.  

Моя мати в житті і злого слова не промовила, але пішла чутка селом та й почали її відьмою називати.  Посварилися з чоловіком, вже йшло до розлучення. Мати моя не витримала й поїхала до цього знахаря.

— Я ж казав, що вiдьма сама приїде! — зaкpичав він так, щоб усі почули. — Он вона хусточку в куток кинула з заговореною землею!

Мама з тіткою поспішили геть із тієї хати. А дорогою до залізничної станції зустріли жіночку з того села. Стали розпитувати про «знаменитість». Жінка, коли почула, яка бiда сталася, сказала: «До цього діда Дмитра ніхто з місцевих не ходить — не віримо йому. Наварить якогось пійла з очерету ще й хвалиться: не пoвмиpaють мої клієнти, а гроші матиму». 

Згодом і в газеті почали писати про цього шахрая. Як побачив мій Петро статтю, одразу побіг до тещі вибачення просити. Не потрібно вірити тим ворожбитам. Наговорять такого, що потім сім’ї руйнуються. 

— І дітей навчаємо, — усміхнулася заплаканій молодичці жінка, — щоб свій розум мали, свою голову на плечах. Я певна, твій коханий отямиться. Добре було б, якби мою історію хтось йому переповів…

І я цілком згідний з цією жінкою.

Що ви думаєте з цього приводу?

Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: