Я з сім’єю живу у батьківському домі, який дістався мені в спадок від матері. Незважаючи на те, що ми регулярно робили ремонт й слідкували за станом дому, він все одно постарів і втратив свою колишню красу.
Навколо будинку я зробила невелику клумбу з квітами та зону для відпочинку. У садку приємно проводити час на свіжому повітрі й милуватися різнобарвним цвітом.
Якийсь час моя 30-річна донька разом із зятем жили разом з нами. Я ніколи не заперечувала, адже Антон допомагав по господарству, а я разом з Лідою займалася вихованням малюка.
Однак минулого року молоде подружжя вирішило взяти кредит на покупку квартири. Про це я дізналася останньою, адже радитися з мною ніхто не збирався.
Спочатку я зраділа, що у нас з’явиться трикімнатне житло у новому будинку зі свіжим ремонтом. Та й район хороший з розвиненою інфраструктурою. Вирішила, що продавати сільський будинок немає сенсу, адже він коштує копійки. Краще перетворити його на дачу, де можна було б проводити вихідні та літні канікули.
Я поцікавилася в доньки, яка з кімнат у квартирі дістанеться мені, але у відповідь вона лише здивовано глянула й сказала:
– Мамо, яка кімната? Не починай тільки. Ти сама маєш розуміти, що там недостатньо місця для нас усіх. Ми з Антоном розмістимося в спальні, син – у дитячій, а вітальню перетворювати у ще одну житлову кімнату ніхто не буде.
Мене образило таке ставлення Ліди. Я вирішила піти в гості до сусідки, щоб виговоритися й попросити в неї поради. Ми разом дійшли висновку, що донька не може так вчинити з матір’ю. Мабуть, їй потрібен час, щоб все обдумати й змінити своє рішення. Однак навіть через три місяці після переїзду вона заявила:
– Ми сьогодні вибирали новий диван у вітальню. І для тебе, мамо, у нас є приємний сюрприз. Ми купили тобі телевізор в подарунок!
Та хіба техніка зробить мене щасливішою? Діти лише пообіцяли, що будуть навідуватися в гості. Звісно, адже онука не завжди є з ким залишити.
Я не розумію, чому діти так вчинили зі мною? Між нами не було непорозумінь чи конфліктів. Ми жили в мирі й злагоді, а я тільки намагалася допомогти й ніколи не висловлювала жодних претензій. У трикімнатній квартирі знайшлося б для мене місце, якби було бажання…
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила донька? Як би ви зробили на її місці? І чи є справедливим обурення матері?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!