Історія про найкоротшу консультацію у психолога

Обов’язково прочитайте.

Це у мене була вже 5 консультація, тому я була вже дуже втомлена. Прийшло подружжя. 

– Я перший раз у психолога! Мене дружина вмовила! – говорив зі злістю чоловік.

– Ну і?

– Що і?!! У мене син дебіл! – кричить він.

– Дебіл – це психіатричний діагноз, – втомлено кажу я. – Ваш син в цьому сенсі дебіл?

В цей момент чоловік на мене дивиться, як на розумово-відсталу. Обертається до дружини та промовляє:

– Ти до кого мене привела? 

Вона незворушно сиділа на стільці, затискаючи долоні між колінами. Чоловік вже обертається до мене, а дружина ні слова не промовляє. Я теж мовчу. Тоді він не витримує і продовжує:

– Ось ви ж як би психолог, так? Хм. Ну так поясніть мені тоді, що мені з ним робити?

– З ким?

– З сином!

– А що з ним?

Тут чоловік закочує очі, дивуючись з моєї тупості. Знову звертається до дружини:

– Де ти цю дуру знайшла?

На моє здивування, жінка себе вела доволі пристойно і не здавалася. У її очах були втома та смуток, я розуміла – всі сили у неї пішли на те, щоб привести чоловіка до мене.

– Він берегів не бачить, розумієте. Шмаркач. 14 років, а поводитися як, як …

– Як?

– Я прийшов додому з роботи, а там все розкидано, черевики посеред килимка. Та й кажу йому, щоб хоть щось в цьому житті зробив корисне. Черевики хоча б на місце поставив. Говорив так сто разів, а той не чує. Недавно прийшов зі зламаним телефоном, і байдуже. Матері геть грубіянить. Удома нічого не робить. Я вже не знаю, як з ним говорити, як порозумітися. Ви ж психолог, скажіть, що робити. Рішення є?

– Є, – чманіє від своєї нахабності ще більше.

Розумієте, є алгоритм психологічної консультації: під час першої зустрічі необхідно лише збирати інформацію, але тут мені не вистачило сил робити все за шаблоном.

– Я правильно зрозуміла, що ви не знаєте, як розмовляти з сином, і не можете знайти з ним спільну мову?

– Ну та, сказав же!

– Рішення є, дуже просте. Але не знаю, чи впораєтеся ви з ним, – з абсолютно щирим сумнівом кажу я.

– Кажіть, що робити.

– Як ім’я вашого сина?

– Антон.

Я беру білий аркуш паперу та пишу на ньому «син Антон, 14 років», кладу в дальній кут кабінету.

– А тепер уявіть собі, що на цьому листі стоїть ваш син.

– Вийшло? – питаю.

– Так.

– А тепер повільними кроками станьте на цей лист паперу та увійдіть в образ сина. Уявіть, ви – це він, який кожного разу чує від вас лише крики та докори. 

З явним сумнівом на обличчі він робить це. Закриває очі.

– А тепер скажіть, що відчуваєте?

– Самотність та сльози в горлі. Плакати хочу.

– Чому?

– Від образи: всім щось від мене потрібно, і щоб я не робив, все не так. Ніхто мене не розуміє.

– Хто саме?

– Батько.

– А чого б хотілося від нього?

– Щоб більше хвалив мене, щоб спитав, як в мене справи.

– Зробіть вдих і на видиху виходьте з листа.

– Я все зрозумів, у мене батько був таким же. А тепер і я теж…

Це був мій найкоротший сеанс у 18 хвилин.  Перший раз в моєму житті.

Які у Вас стосунки з батьками?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector