Є у мене сусідка хороша, вона вже старенька й онуків має багато, але живе сама у старенькій хатині. Жінка дуже добра, завжди усім допомагає й привітна така. Діти часто навідують її, ну одним словом видно, що і мама також дбайлива. От якось мені стало цікаво, де її чоловік, адже скільки живу, так ніколи не бачила її чоловіка. Виявляється, чоловік в неї був, він навіть в нас в селі живе.
Пані Мирослава виховувалась у бідній сім’ї, її батьки дуже багато працювали, щоб хоч хліба купити. Проте бідність та злидні не заважали їм жити в мирі та любові. Дівчинка зростала, навчалась й раділа життю, проте раптом усе змінилось. В її життя прийшла справжня чорна смуга.
Спочатку дуже раптово захворіла її мама, а згодом померла. А потім слідом за жінкою, пішов і тато. 16-річна дівчинка залишилась зовсім одна. Не було кому допомогти, тому їй довелося в один момент стати дорослою та відповідальною. Звершивши школу, Мирослава, аби вижити у цьому світі, змушена поїхати закордон на заробітки. Дівчинка важко працювала, виконуючи різну роботу, оскільки однієї постійної не було.
Через декілька років Мирослава таки повернулась в Україну здобувати освіту та заново будувати своє життя. Жити продовжувала у батьківському старому та нещасному домі в селі. Згодом вийшла заміж за хлопця з сусіднього села. Андрій спочатку був непоганим, вихованим хлопцем, тільки єдине, свекруха не полюбила Мирославу з першого дня знайомства. Тому постійно допікала їй як тільки могла.
Коли Мирославі виповнилось 19, вона вже була матір’ю синочка. Через кілька років у них з Андрієм вже було троє дітей. Все було добре, діти здорові, їсти є що, але знову на долю Миросі трапилась гризота
Одного разу, йшовши на базар продавати сир, молоко та сметану, дівчина побачила на собі багато поглядів, немов всі щось хочуть сказати їй, але бояться. Тоді сусідка розповіла їй одну гірку правду:
– Миросю, то ти ще не знаєш? — здивувалась жінка.
– Що саме? Щось трапилось? Чому усі так дивляться на мене? — не розуміла я.
– Вже все село гуде про те, що твій Андрій наліво ходить. — заявила вона.
– Та ну, бути такого не може — не повірила я.
– Я сама вчора на власні очі бачила як він до Гальки касирки приходив. Та ще й з квітами.
В цей момент в неї ніби весь світ перевернувся. Важко було в це повірити, тому вона вирішила особисто переконатися. Однак ця інформація виявилась правдою, гіркою та болючою для Миросі правдою.
Коли Андрій дізнався, про те, що жінка вже знає все, навіть не намагався заперечувати, ніби чекав, коли вже це відбудеться. А наступного ж дня пішов жити до коханки. Не бентежило його нічого: ні те, що жінка сама залишилась з трьома дітьми, ні те, що в селі про нього говорять. Він виявився справжнім черствим блазнем.
Поки Мирослава зі всіх сил забезпечувала сама трьох дітей, жили вони дуже бідно, Андрій будував хату на іншому краї села, щоб часом не пересікатися з нею.
Я собі навіть не уявляю, що відчувала пані Мирослава, як стискалося її серце, наскільки важко було жінці. Мені сумно просто подумавши про це. Однак наскільки ця українська жінка є сильною, мудрою та терпеливою. Адже кожного разу в часи важкі, вона підіймала не лише себе, але й діточок своїх.
На жаль, таких жінок є багато, тому мені так хочеться підтримати та обійняти кожну українську жінку, яка сама несе тягар на своїх тендітних, але сильних плечах. Якщо бачите чи знаєте, таких самотніх та хороших бабусь, то підтримайте їх своїм добрим словом, бо вони витримали багато.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!