У житті Анни з’явився новий чоловік, який у її дім приніс свої порядки. Як діяти в такій ситуації? Поговорити і знайти компроміс чи обмежити спілкування з таким партнером? Жінка знайшла вихід.
Новий чоловік матері
Я вже навчалася в університеті, коли мого батька не стало. Ми з мамою залишилися жити у його квартирі. Однак у нас розпочалися фінансові труднощі, але раніше тато повністю нас забезпечував.
Оскільки у мене на першому місці було навчання, а мама ніколи не працювала, то перших кілька місяців нам допомагав дядько Вася. Він купував нам харчі і виділяв гроші на особисті витрати. Проте у нього була власна сім’я, тому він не міг вічно тягнути нас на своїй шиї.
Для мами це все одно не було вагомим аргументом, аби знайти роботу. Вона вирішила, що тепер їй потрібен новий чоловік, який зможе подарувати нам матеріальну стабільність. Мені було важко прийняти той факт, що матір почала ходити на побачення, а ще болючішою стала новина про заміжжя.
Вітчим з першого дня нашого знайомства не сподобався мені. Він був жадібним та самозакоханим. Мені швидко набридли його розповіді про те, що він нас з мамою годує, тому є головним у нашому домі.
Згодом я отримала хорошу посаду й почала заробляти пристойні гроші. Мама швидко на це відреагувала і сказала, що частину зарплатні я маю віддавати вітчиму, адже він забезпечує нас. Мене така заява буквально обурила.
Розумне рішення
Я не збиралася віддавати свої гроші, тому вирішила вчинити так, як було б, на мою думку, справедливо. Я взяла на себе оплату частини комуналки й придбала свій холодильник. Далі наше спільне життя з мамою та вітчимом перетворилося на співіснування. Ми практично не спілкувалися між собою і навіть не пересікалися.
Одного дня, як грім серед ясного неба, чоловік залишив мамі записку зі словами: “Пробач, але мені надоїло таке життя. Я подаю на розлучення”. Вона залишилася одна, а я продовжувала ходити на роботу й окремо харчуватися.
Тепер мама стверджує, що я зобов’язана допомагати їй і дбати про неї, адже ми одна сім’я. Родичі також підтримують її. Однак я не готова працювати на задоволення потреб своєї мами, адже вона й сама може піти на роботу. На щастя, вік та стан здоров’я дозволяють їй це зробити.
Звісно, справа абсолютно не в окремому холодильнику. Корінь відсутності взаєморозуміння між донькою та матір’ю набагато глибший. Жінка звикла жити чужим коштом і не хоче брати на себе жодну відповідальність. Та хіба так може тривати вічно?
А як ви вважаєте, чи повинна донька допомагати матері і ділитися з нею своїми продуктами і зарплатою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!