Вже кілька років ми живемо в постійних переживаннях. Та попри стрес і недоспані ночі, продовжуємо вірити в те, що наші люди здатні подолати все.
Цю історію розповів мій брат. Ось уже рік він на передовій і мені його надзвичайно бракує. Та раджу усім прочитати цей текст. Він демонструє, що наші захисники – не просто герої, вони – люди з великої букви, найкращі з найкращих.
Обстріли не вщухали, це було справжнє пекло
Це була друга доба без сну, обстріли не вщухали. Ми зовсім не розуміли, що коїться, стояли у невеличкому селі. Там навіть сховатися не було де, всього кілька дерев і степ. І ось, коли вже сутеніло ми почули якийсь шурхіт. Напружилися, придивилися. І тут побачили, що хтось йде.
– Хлопчики, ви тут? – питала бабуся.
– Так, тут.
– Ось вам молочко свіже і сир домашній. Вам свіже треба їсти.
– Бабусю, а ви не голодні?
– Ні, дорогенькі, не переймайтеся. Ви такі молоді. В мене онук вашого віку, він теж десь служить. Я хочу вірити, що і йому хтось принесе їжу в окоп.
– А чому ж ви не виїхали з села? Вчора людей евакуйовували!
– А хто б вам молока тоді приніс? Хто корову доглядатиму? А курей? І пес мій, а ще коти. Я відчуваю, що потрібна тут. Вам, дорогенькі, теж важко, але ж ви нас не покидаєте.
Відтоді бабуся щодня приносила нам молоко. Навіть, коли було дуже важко. Та для нас це була не просто їжа. Не молоко і сир, а щось значно більше. Це та підтримка, якої так бракує на передовій. А ще віра в людей, яка окриляє.
Можливо вам здається, що бійцям там у самому пеклі байдуже, що думають люди. Та це не так! Лише підтримка українців, їхня любов дає воїнам справжні сили боротися далі! Чи не так?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!