– Катя, я твоя рідна мама! Ти щаслива? – Як довго ми чекали на випускний, готувались. А тут, на тобі – сюрприз

Мені було 38 років, коли я вирішила взяти дівчинку з дитбудинку. Йшла до цього досить довго. Та завжди відчувала в собі сили стати мамою знедоленої дитини.

На той момент я вже розлучилася. А сталося це не просто так. Ми з чоловіком прожили у шлюбі десять років, та я так і не змогла завагітніти. Навіть штучне запліднення робили. Не вдалося. Благала коханого взяти під опіку дитину. Та він навіть слухати про це не хотів. А тоді завів на стороні роман. І вже за кілька місяців дізнався, що стане батьком.

Тоді було вкрай важко пережити такий удар. Та я домовилась з колишнім, що я оформлю документи, аби взяти маля в сиротинці, і лише згодом дам йому розлучення. 

 – Але я не хочу бути татом цій дитині!

 – Ти й не будеш. Жодних претензій.

Так і склалося. Я забрала Катю, коли їй було всього два роки. Полюбила її усім серцем. Інакше й бути не могло. Вона зростала, наче квіточка, прекрасною дівчинкою. Ми завжди були дуже близькі. І саме в материнстві я зрозуміла, що таке щастя.

Роки минали, Катя підросла. Вона дуже гарно навчалась і закінчувала школу із золотою медаллю. Ми ретельно готувались до випускного, рік шукали сукню, продумали все до деталей. Це був надзвичайно важливий день для нас обох. І коли він настав – ми були щасливі. Аж поки просто на урочисту частину не завітала незнайома жінка.

Вона просто у присутності інших дітей підійшла до Каті й заявила:

Пошепки

 – Катя, я твоя рідна мама! Ти щаслива!

 – Привіт! До цього моменту все було дуже добре. А тепер і не знаю.

Катя знала, що не я її народила. Вона ніколи не виявляла бажання віднайти рідну маму. А я й не наполягала. І ось на тобі. 

Мені було дуже ніяково. Біологічна мати Каті поводилась так, наче ніколи й не відмовлялася від дитини, навіть в ресторан пішла. А я почувалась зайвою. 

Наступного ранку я очікувала на серйозну розмову з донькою. Вона прокинулась і самотужки зробила нам сніданок. А тоді сказала:

 – Я ніколи не сумнівалась, що мама в мене лише одна. І це ти! Те, що вчора відбулося – немає ніякого значення. 

Мені відразу полегшало. А тоді на нашому порозі з’явилась та жінка. Вона наполягала, що хоче спілкуватися з донькою. А Катя сказала, що не буде, адже не хоче образити мене. І тепер я думаю, чи правильно це все? Можливо не слід перешкоджати їхньому спілкуванню. Та чи не стане від цього лише гірше?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!