– До нас Катя приходила, ридала, заходилася і попросила грошей! Багато! – так почала мама нашу розмову телефоном. – Ну я пожаліла її, і віддала все, що у нас було!
Я сиділа і намагалася зрозуміти, що відбувається. Мова йшла про Катю, мою двоюрідну сестру. Катя жінка середнього віку, яка має свою квартиру та хорошу роботу, дорослого сина. На що їй раптом знадобились гроші зрозуміти було важко.
Та дивувало мене інше. На місці матері я б зробила все трохи інакше. Просто знаю її добре серце і навіть більше наївність та довірливість. Мама порадилась з батьком, якому на той момент вже було 78 років. Вони віддали свої єдині збереження племінниці, хоча ці гроші були відкладені самі розумієте для чого.
Мама дала їй гроші просто так, без розписки та навіть не уточнила, коли Катя збирається їх повертати.
– Мам, а що вона казала? У неї якісь проблеми зі здоров’ям? Нащо їй гроші?
– Вона не пояснила, багато плакала і говорила, що це дуже важливо і терміново! – важко видихнула мама.
Пізніше до мене дійшло, що сльози були тільки виставою зі сторони сестри, а гроші знадобилися ні на що інше, як на машину для її сина! Інакше як ще пояснити таке співпадіння?
Та напружувало мене інше. Здавалося, дорослі люди, могли прямо все пояснити, узгодити терміни повернення і на тому розійтися, навіщо влаштовувати ці вистави? Натомість мої батьки залишилися без пристойної для них суми грошей, а сестра лишилася в дамках.
Далі було тільки “веселіше”. Моя сестра все життя “пропагувала” чесність та порядність, засуджуючи людську брехню та підлість про повернення грошей навіть не заїкалася! Я справді почала переживати за батьківські гроші. Особливо коли після позичання минало пів року, рік, два, три…
Ми продовжували спілкування. За той час син сестри встиг одружитися та привів невістку до їхньої квартири. Потім у них там почався ремонт. А про борг не було сказано ні слова.
Все більше стала переживати моя мама, вона картала себе, що повірила племінниці, але її виховання не дозволяло їй першій запитати за гроші. Тому я сама набралася терпіння і прямо поставила питання:
– Катю, а ти не забула про борг моїм батькам? Коли плануєш повертати? – ледве вимовила я. – Хоча б раз за весь час подзвонила матері і пояснила всю ситуацію! Вона вже старенька, переживає!
– Так! Ти права! Я не подумала! Обов’язково їй подзвоню!
– Добре! А гроші коли повернеш? – не відходила від теми я.
– Поверну цього літа, не хвилюйся! – впевнено сказала Катя.
На цьому ми розійшлися, я видихнула. Та настало літо, потім осінь, зима…
Знову переслідувало неприємне відчуття обману та несправедливості. Маму вже не так хвилювали ті гроші, як моральна сторона усієї цієї історії.
– Якось це не по-людськи получається! – видала мені засмучена мама, що я вже не могла на неї дивитися.
Я знову вивела Катю на розмову:
– Ти розумієш, що вони віддали тобі останні гроші? І зробила це дуже хитро! Але якщо ти думаєш, що їх ніхто не захистить, то глибоко помиляєшся!
– Я вже зрозуміла! Ти абсолютно права!
Та до неї говорити, що горохом об стіну! Пішла я до її сина, думала може він має на неї якийсь вплив. Він же далі їздить на тій купленій машині, хоч би совість мав! Але яблуко від яблуні недалеко впало! Почула я такі самі пусті обіцянки, що й від сестри!
Минув ще один рік, а разом з усім – цілих 6! За цей період вже можна було чотири такі борги повернути!
Якби не два “але”, я б вже давно пішла до суду. По-перше, моя мама була категорично проти таких методів, вона вважала, що з рідними судитися не можна. По-друге, я дійсно не мала ніяких доказів того, що гроші були позичені, жодної розписки на руках не було.
Тому придумала інше вирішення. Записалась на прийом до начальника компанії, де працювала моя сестра. Посада у неї була та, що треба, тому я розраховувала, що її начальство зацікавиться ситуацією, яка склалася.
Я виклала начальнику усе як на блюдечку. Він весь час дуже уважно мене слухав. Дивно, що така поважна навіть не попросив доказів, а повірила мені на слово, мабуть, я була достатньо переконливою.
– Це дуже цікаво! – прокоментував начальник. – Спробую зробити все, що у моїх силах!
А через місяць гроші батьків лежали у мене на столі. Я була в шоці. Катя отак без попереджень просто привезла їх і без вибачень поїхала геть. Дякувати батькам за допомогу вона теж не вважала за потрібне! Однак я нарешті могла забути весь цей абсурд, а батьки видихнули з полегшенням.
Не знаю, хочете засуджуйте мене, хочете підтримуйте, але просто так цю ситуацію залишити я не могла. Я не знаю чого це коштувало сестрі, але точно знаю як важко це обійшлося моїм батькам.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!