Нашу сім’ю не можна було назвати дуже забезпеченою, але все в нас завжди було добре. Ми особливо не сварились, не сперечались, ніколи і ні в чому один одного не звинувачували. Ми з чоловіком дуже любили один одного, коли були молодими, й зберегли цю любов до сьогодні.
Зараз у нас двоє дорослих дітей, між якими 8 років різниці. Старша дочка і молодший син. Дочка вийшла заміж швидко, їй було лише 18. Вона завагітніла і довелось робити весілля. Вона була ще юна, її чоловік також, тож ми купили їм квартиру.
Тоді у нас просто була така можливість, бо ми саме продали дачу і додали трохи власних заощаджень. У нас тоді просто не було вибору. Винаймати їм квартиру було б уже нерозумно, якщо є можливість купити. А от в нас вони б жити не змогли. Було б забагато людей, просто не помістились би.
Я завжди думала, що дочці треба допомогти трохи більше, бо вона ж жінка, а от син мав би сам, як справжній чоловік, заробити собі на житло та привести в нього майбутню дружину. та й на час купівлі квартири йому було лише 11, навряд чи він про це тоді думав.
Минуло багато років. Слава богу, дочка з зятем живуть в злагоді, онучка мила підростає. Їм там зручно, знайшли роботу поблизу й дитячий садочок. Згодом їхня росла ставала міцнішою і заробляли більше грошей, тож повністю оновили ту квартиру, зробили ремонт, змінили меблі, навіть електрику всю замінили. Словом, в них все добре, зять дуже хазяйновитий, тож ми жодного разу не пошкодували, що купили ту квартиру.
А згодом і Юрко підріс, наш син. Ми й не встигли оком моргнути, як він привів до нас свою дівчину, щоб познайомитись. Казав, що в них все серйозно і хочуть жити разом. Хлопець справді розумний, кмітливий та працьовитий, тож я і не думала про питання їхнього житла.
Та він вирішив, що так не має бути…
Юрко заявив нам з чоловіком, що йому теж потрібна квартира, бо Олені ми колись подарували вже. Звісно, я люблю обох дітей однаково, але зараз у нас нема таких грошей. Якби була можливість, то хіба б я жаліла грошей для блага власного сина?
Тоді ми цілу дачу продали, і то ще й доклали трохи. А зараз таких грошей просто нема. Син каже, що все розуміє, але ми до нього несправедливі. Постійно ходить до Олени і вимагає грошей за половину квартири. А нас зовсім не слухає, каже, що це не наша справа.
Я розумію, що було б набагато краще, якби ми й синові купили квартиру, але що я вдію зараз? Що робити дочці? Іти з дитиною на вулицю? Син поводиться нестерпно і зарозуміло.
Найгірше для мами — це коли її діти сваряться, а я нічого вдіяти не можу…
Олена просто в шоку теж, бо такого від Юрка не чекав ніхто. До того ж, він здібний хлопець, щойно завершив самостійно університет і має непогану роботу. Я впевнена, що він ще заробить собі на квартиру і в його житті не буде проблем з грошима. Я навіть сказала, що деякий час почив з Настею, його дівчиною, в нас. Та він каже, що ми Олену любимо більше.
Те, що ми з чоловіком будували довгі роки, в одну мить посипалось. Дочка в паніці, бо на їхній сім’ї ще кредит на машину і дитинку вони хотіли другу… А син ходить лютий і навіть бачити нас не хочу, каже, що ми зневажаємо його дівчину і не хочемо його щастя.
Як залишитись хорошими батьками для обох дітей… Не забирати ж нам квартиру в Олени з дитиною і не Юркові ж не даси того, що він вимагає.
Ось так будуєш щастя, а воно розвалюється через якісь матеріальні цінності.
Що нам з чоловіком тепер робити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!