– Коли народилася Яринка, мене не залишало відчуття, що вона не твоя донька. Тож тихцем зробили аналіз на визначення батьківства – і ось результат – сказала мати

Віка зустріла Віктора коли навчалася на першому курсі університету. Приємний та симпатичний юнак одразу сподобався дівчині і він була щаслива, коли дізналася, що їхні почуття взаємні.

У них зав’язалися стосунки — гуляли, ходили в кіно та театри. А одного дня Віктор зізнався їй, що кохає. 

– Ми скоро одружимося і будемо разом жити в будинку, в якому буде панувати гармонія та любов.

– А вечорами, ми будемо сидіти біля каміна і пити вино, – продовжила його слова щаслива Віка.

Віктор завершив навчання в університеті, влаштувався на високооплачувану роботу. Хлопець до пізньої години працював в офісі. Відкладав гроші на весілля та житло, бо дуже хотів, щоб вони разом з коханою після одруження, ні про що не турбувалися.

Для початку, вирішили купити квартиру, а потім, коли Віка влаштується на роботу, розпочати будівництво власного будинку.

Однак все пішло не за планом — на четвертому курсі, дівчина зізналася, що чекає дитину. Вітя одразу поспішив розказати цю новину своїм батькам. Однак, новину про дитину та весілля, батьки сприйняли досить вороже та неохоче.

– Сину, ти ще молодий, щоб створювати сім’ю, – спробувала переконати його мати. – Потрібно бути досить відповідальним.

– А дівчина зараз може зробити аборт та спокійно закінчити навчання, влаштуватися на роботу – і тоді можна буде про щось вести мову, – сказав батько. – Вітя, не спіши, поживи краще для себе!

– Ні! – промовив Вітя. – Я хочу одружитися!

Що б батьки не говорили йому, син все одно одружився.Через вісім місяців народилася Яринка. Віка практично ніколи не відходила від новонародженої крихітки.

Після роботи, Вітя, одразу поспішав у дитячу кімнату. Народженню онучки раділи всі родичі дівчини, але батьки Віктора, чомусь ставилися до немовляти досить прохолодно.

Рідко навідували малечу, практично ніколи не брали її на руки. Тільки робили зауваження: голосно плаче, погано їсть. А коли Яринці виповнилося пів року, мама Віті покликала сина до себе на розмову.

– Сину, для тебе не секрет, що ми не хотіли, аби ти поспішав одружуватися з Вікторією, – мовила вона, дістаючи з сумки якийсь аркуш. – Але коли народилася Яринка, мене не залишало відчуття, що вона не твоя донька. Ну немає в ній геть нічого від нашої родини! Тож тихцем зробили аналіз на визначення батьківства – і ось результат.

У висновку лікаря було написано, що це не його донька.

– Ні, цього не може бути! – вигукнув Вітя. 

– Сину, – мовила його мати. – У цій клініці не могли помилитися!

Ввечері Віктор вигнав з дому жінку та донечку. Віка намагалася довести йому, що це все брехня, і що він єдиний чоловік в її житті, але все було марно.

Минуло 25 років. Одного разу Віктор вирішив зустрітися зі своїм другом дитинства, який після закінчення університету жив в Канаді.

Чоловіки поїхали в ресторан. Сиділи, смакували, розповідали одне одному про своє життя. На той час Віктор був тричі розлученим. Особисте життя не складалося, бо він одружувався з тими жінками, з якими радила мама. 

– Живи з тою, з якою тобі буде комфортно та спокійно, – порадив друг дитинства. 

– Спокійно та комфортно мені було лише з Вікою, – сказав Віктор. – Але я її втратив. Мама одного разу мені зізналася, що підробила довідку з результатами. Я намагався розшукати Віку, але у мене не вийшло.

Раптом він відчув, як серце почало шалено битися.

– Це неможливо, – прошепотів.

– Що таке? – запитав друг дитинства.

Віктор встав та побіг за жінкою, яка йшла до виходу.

– Вікторіє, це ти?

– Я! – спокійним голосом відповіла вона. А тоді розвернулася до чоловіка, який стояв поруч та сказала:

– Коханий, мені потрібно поспілкуватися з цією людиною.

– Це твій новий чоловік?

– Так, Вікторе, це мій чоловік. Що тобі потрібно від мене зараз?

– Вікторіє, я щиро тебе кохаю. Хочу бути поруч з тобою і нашою донечкою.

– Потрібно було думати про це тоді, коли виставив нас на вулицю. Зараз у нас все дуже добре. У Яринки є батько, який її любить та оберігає. Прощавай!

– Вікторіє, – у чоловіка перехопило подих. – Я не хочу без тебе жити!

– Ти спокійно жив без нас всі ці роки.

Вона розвернулася, та пішла до свого чоловіка, з яким стояла молода жінка, в якій Віктор впізнав свою доньку, – вона була так на нього схожа, як дві краплі води.

Того вечора, Віктор вперше набрався до безпам’ятства. Він розповів батькам про зустріч з Вікою та потонув у своїх думках.

А в іншому кінці міста сиділа старенька мати, яка добре розуміла, що скалічила своїм вчинком життя єдиного сина.

Як ви вважаєте, як мав вчинити Віктор?

Lida
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: