Коли не стало Надії, пішли доньки до нотаріуса дізнатися про спадщину. Тут їх чекала несподіванка: і хату, і все майно Надія подарувала Соломії

Максим втратив дружину, коли Соломійці було сім років. Він довго не міг прийти до тями й взагалі не спілкувався ні з ким. Став мовчазним і закритим, а найчастіше його можна було знайти на місці спочинку своєї Віри — туди він приходив щодня. 

Максим був хорошим працівником в колгоспі, працював столяром. Мав багато замовлень навіть з райцентру. Коли купляв донечці іграшки, дитина в нього спитала: «Таточку, а чому не можна купити маму?».

Максим розумів, що довго в скорботі не можна бути, адже дитині потрібна матір. Поїхав на одне замовлення в сусіднє село, а там жінка — красуня, хазяйновита, ще й пампушки насмажила такі ж, як робила його Віра. Виявилося, що Надія теж втратила чоловіка, тоді Максим вирішив не брати грошей з бідної жінки за роботу, вона сама доньку виховує. 

Він став часто приїжджати, щоб допомогти Надії — то двері відремонтує, то хвіртку на вулиці. Гроші від жінки не брав, а Надії було ніякого з цього, то ж вона готувала смачні страви йому і його доньці. 

Одного дня Надія спитала, як вона зможе віддячити Максиму за таку доброту, на що той відповів: 

«Стань мамою моїй дитині. Оленку теж не ображатиму». Надія спершу мовчала й довго дивилася в очі Максима, а потім кинулася в його обійми. Максим поселився з донькою в домі Надії і знову посмішка з’явилася на його обличчі. Максим працював щодня й всі кошти додому приносив, Надія також на місті не сиділа — була хорошою господинею. 

Потім вони продали хату Максима й добудували ще декілька кімнат до будинку Надії, так вийшов дім на два входи, двом донькам. 

Так минали місяці, подружжя жило добре, але от донька Максима геть сумною стала. Згодом на її обличчі все частіше стали з’являтися сльози. Одного дня Соломійка запитала: «Чому мама любить Оленку більше, ніж мене?»

Максим заспокоїв доньку і сказав, що матір любить двох доньок, але сам вирішив поговорити з Надією. Правда, стільки чоловік мав роботи, що до розмови не дійшла справа. Хотів Максим зрізати грушу на подвір’ї не розрахував і дерево звалилося на нього. По дорозі до лікарні обірвалося Максимове життя…

Надія дуже сумувала за чоловіком, минали роки й доньки вже заміж вийшли. Оленка закінчила університет, а на вищу освіту Соломії Надія грошей не мала. Жінка геть змарніла, вдома сумно було без доньок, згодом жінку госпіталізували. Соломія ходила в лікарню до матері, готувала їй дієтичні страви, а Оленка лише висилала гроші на лікування. Сказала, що приїхати не може, бо з роботи не відпускають. 

Згодом Надія стала почувати себе краще й поїхала до доньки в гості. А та з порога їй заявила: «Мені, мамо, гроші потрібні. Можете частинами віддавати. Чи як вам зручніше».

Надія  не розуміла, про які гроші говорить донька.  Виявилося, Олена просила ту суму, яку вона висилала на лікування. Надії було дуже сумно з цього, адже Соломія те ж ліки купляла, була завжди поруч, але не посміла гроші просити. Якось не по-людськи. Коли Надії знову погано стало, до себе її вже забрала Соломія, а Оленка народила доньку й взагалі припинила навідувати матір. 

Прожила Надія в Соломії ще цілих одинадцять років, допомогла виховувати двох онуків. Згодом Надія переписала дім лише на Соломію, а рідній доньці нічого не залишила. Коли дівчата після смерті Надії пішли до нотаріуса, то були дуже здивовані. 

У справі знайшлося роз’яснення і для Олени, яке Надія написала власноруч і попросила докласти до документів: «Оленко, будь щаслива і не згадуй мене лихим словом. Дякую Богу, що піду у засвіти нічого тобі не заборгувавши».

Що ви думаєте з цього приводу?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: