Олеся вже давно закохана в Дмитра, але так і не наважується розповісти про це Зоряні. Вона зі шкільних років подобалася хлопцям, а скромна Олеся навіть ще досі хлопця не мала і навіть поцілунку в неї ще не було.
А Дмитро – справжній красень, дуже популярний парубок, у нього навіть дівчата з сусідніх сіл закохувалися. Олесі треба простішого, але нічого вона не може зробити зі своїми почуттями. Все-таки сказала Зоряні, а та лише посміхнулася у відповідь.
Подруги якраз збиралися на недільну дискотеку. Біля клубу грала ніжна мелодія вальсу, в цей момент Зоряна підштовхнула Олесю: “Це твій шанс! Білий танець, наважуйся!”
Олеся дуже соромилася, і поки вона думала, Зоряна взяла за руку Дмитра й розпочала з ним танцювати. Олесі стало дуже сумно, за що з нею так подруга? В цей момент наблизився завклубу Тарас: «Гарна пара, правда? І танцюють чудово!». Поки Олеся танцювала з Тарасом, Зоряна й Дмитро зникли з клубу, і лиш залишалося здогадуватися, куди вони подалися.
Вранці Зоряна не гукнула Олесю, як робила це щоразу, коли їхала на навчання до Тернополя.
Сама ж Олеся нікуди не вступила після школи, адже потрібно було допомагати матері на фермі. А там і атестату вистачить. Зоряна не телефонувала, на вихідні не приїжджала, і раптом селом пішли чутки: “Зоряна виходить заміж за Дмитра!”. Олеся гірко плакала і не могла зрозуміти, як так могло трапитися. Тоді набралася сміливості й подалася до Тернополя, чекала на Зоряну у дворі університету.
Зоряна одразу впізнала подругу: «Як добре, що ти приїхала, Олесю! Телефон я загубила і не знала, як тобі зателефонувати. За мною зараз Дмитро заїде, ми маємо їхати купляти обручки. Поїхали з нами», «Звісно», – заледве виговорила Олеся. Вона розгубилася і навіть не висловила свого невдоволення, адже з’явився Дмитро з великим букетом квітів.
Коли пара міряла обручки в торговому центрі, підійшла до них циганка та й сказала: «Обручки міряєте дуже гарні, – а потім, ніби між іншим, додала: – Все одно ви не будете разом, правду кажу, краще зараз розбіжіться».
Продавщиця тоді почала проганяти циганку, однак жінка ще крикнула у слід молодій парі: “Хлопче, твоє щастя ближче, ніж ти думаєш, тобі лиш варто вийти з полону краси. Просто простягни руку, я не брешу!”.
Зоряна лише посміялася з цієї сцени, Дмитро також реготав і вважав всі слова безглуздими. Згодом святкували весілля, Олеся була старшою дружкою, все застілля посміхалася, танцювала, а коли переступила поріг дому – почала гірко плакати. Вийняла блокнот, який останні роки був її щоденником, та й почала виливати на білосніжні листки всі свої незбуті мрії та біль.
Не мала з того часу спокою Олеся, не могла ніяк викинути з пам’яті Дмитра. Розуміла, що Зоряна не подарує йому таких щирих почуттів, адже вона не кохає його, а заміж вийшла, щоб довести усім в селі, що найкращий хлопець обрав саме її. Згодом переїхала Зоряна й Дмитро в районний центр, батьки купили їм там квартиру. З того часу подруга взагалі не давала про себе чути.
А Олеся вступила на заочне відділення в інститут, вирішила повністю зануритися у свій розвиток. Згодом закінчила навчання, стала головою сільської ради.
Нещодавно Олеся поїхала навідати свою подругу до районного центру, яка от народила донечку. Розговорилася, а подруга Надія сказала, що буде давати ще своє молоко для одного хлопчика з близнят, у яких не стало матері при пологах, Зоряни. А батько їхній – Дмитро. Олеся не могла прийти до тями, вона немов відчувала, що говорить Надія про її давню подругу.
Від Надії Олеся дізналася адресу Дмитра й наступного дня одразу подалася до чоловіка. От вона вже на четвертому поверсі, двері квартири, в яку так боязко постукати. Жінка вдихнула ти видихнула повітря, опанувала себе й натиснула кнопку дзвінка.
Двері відчинив Дмитро. Його важко було впізнати. Худий, неголений, зіщулений. Але він одразу впізнав її.
«Дмитре, я знаю про твоє горе, не проганяй мене. Хочеш, стану матір’ю для твоїх дітей?» Промовила це жінка з легким трепетом в голосі. Дмитро просто не міг повірити своїм очам і тільки в цей зрозумів, що тоді мала циганка на увазі.
В ту ніч вона залишилася в нього, підійшла до ліжечка з двома маленькими згорточками, які кричали в один голос. Тоді Олеся вийняла молоко, яке їй дала Надія, та пішла його розігрівати. Дмитро просто мовчки спостерігав за всім, а потім сказав: «Що люди скажуть, Олесю?».
«А що нам до того? Ти про дітей думай, як їм без матері? ? – несподівано для самої себе відповіла Олеся. – А час все розставить на свої місця…»
Чи правильно вчинила Олеся?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!