Ми все частіше стаємо заклопотаними своїми справами. Перестаємо цінувати підтримку батьків. Забуваємо зателефонувати їм, чи навідатися до них. Все частіше ми повторюємо декілька стандартних фраз: “Так, буде можливість і я заїду”, “Потім передзвоню, тому що у мене справи”. Але час не стоїть на місці. Згодом, все закінчується і ви починаєте усвідомлювати, що вже нічого не можна змінити.
Одного разу біля нашого дому я натрапив на нашого сусіда, який сидів на лавці. У нього був досить пригнічений вигляд. Складалося враження, що у нього трапилося щось погане, тому я вирішив підійти та запитатися, що ж трапилося. Він мені вирішив розповісти свою історію. Як виявилося, у нього зараз мама лежить в лікарні, а допомогти він їй вже нічим не зможе.
Його історія розпочалася ще 5 років тому, він вирішив, що його матері набагато краще буде в будинку для літніх людей.
Він досить добре заробляв, але його посада не дозволяла йому мати достатньо вільного часу. А мама його вже досить погано ходила, майже щодня потрібно було навідуватися та привозити щось поїсти. Перший час син ще приїжджав до неї досить часто, але зустрічі ставали все рідшими.
На першому місці у нього стояла його робота, потім суботні посиденьки з колегами та друзями, спроби побудувати свою власну сім’ю. Одного разу йому зателефонував лікар та повідомив сумну звістку про те, що його мама зараз знаходиться в лікарні і їй дуже погано.
Чоловік не роздумуючи зірвався та одразу приїхав до неї. Йому в один момент стало дуже соромно за те, що він її так довго не відвідував. Ось він зайшов в палату, присів біля ліжка матері та почав слухати її. Вона розповіла, що вже дуже довго хворіє, але жодного разу не хотіла обтяжувати сина своїми проблемами, адже у нього немає часу на такі справи.
В її очах був сум та сльози, вона сказала сину, що сподівається, що його майбутні діти не покинуть його, а будуть більше часу проводити зі своїм батьком, а також вона дуже шкодувала про те, що не зможе обняти онуків. В кінці промовила, що сім’я – це найцінніше, що дає Бог. І після цих слів їй стало погано, син одразу вибіг за лікарем.
Вона більше не відкрила очей, а чоловікові тепер доведеться все життя ходити з думкою про те, що він мав досить багато можливостей, щоб навідувати маму, але був заклопотаний зовсім іншими справами. Не забувайте та цінуйте своїх батьків.
А ви часто навідуєте своїх батьків?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!