Мій чоловік – страшний експерт у господарстві та кулінарії. От йому би книги з порадами писати чи свої майстер-класи проводити.
Річ у тому, що Колька постійно рівняв мене до своєї мами:
“А чому ти макарони так подаєш? Моя мама…”
“Ти так стіл сервіруєш? Ну а моя мама..”
“А чому ти так картоплю нарізаєш? Моя мама інакше робила”
У мене вже око починало сіпатися від фрази “а моя мама”. Не раз сварилася з ним через такі слова. Ну замість того, аби язиком молоти, краще стань та допоможи. Чесно, я вже з часом перестала на це реагувати і робила так, як вміла.
Однак, як тільки ми приїздили до свекрухи, Василини Давидівни, то чоловік не біг на мене скаржитися, аж ніяк! Він починав ще свою маму вчити:
“Моя жінка робить червоніший борщ, ніж ти”
“А от Марина кільцями нарізає, а не кубиками”
“Маринка сюди додає горошок, а не кукурудзу”
У нього було якесь роздвоєння особистості, чесно. При родичах хвалив, а як приїздили додому, то все, трагедія починалася! Я не розуміла, нащо і для чого він то робить. Але виглядало дуже дивно.
Однак, на цьому такий цирк шапіто не закінчився. Микола на роботі почав загравати до молодої співробітниці. Я випадково побачила їх переписку в телефоні. Чесно, тоді зраділа і спокійно видихнула. Нарешті от знайшла вагому причину, аби розлучитися з Колею.
Поки він був на роботі, я зібрала речі та переїхала у свою квартиру, яку колись здавали в оренду. Коля не дзвонив, не писав. Я сама віднесла заяву на розлучення, ще й не забула про все його мамі розповісти. На щастя, пані Василина розумна та добра жінка.
Місяць Колька крутив шури-амури з тою співробітницею. А нещодавно вони розбіглися. То горе-чоловік знову згадав про мене. Щодня ходить, квіти дарує, пробачення на колінах просить та благає повернутися додому.
– Як ти колись мені казав про ту Маргошу? Я йду до красивішої, розумнішої, молодшої, а я стара, негарна, ще й несповна розуму.
– Я казав, але..
– Ну якщо казав, що нащо тобі така жінка? Йди, шукай кращу!
І я хочу, аби моя історія була для інших жінок прикладом. Будь ласка, не терпіть таке зневажливе ставлення до себе у родині. Якщо вас не люблять, не цінують, не говорять компліменти – то сумку в руки і прощавайте! Пам’ятайте, що життя в нас одне і не варто його витрачати на поганих людей.
Наша читачка має рацію чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!