– Колька, ну в кого ти такий вдався? Тобі скільки років, а ти без кола і без двора! – кричала матір до сина

– Колька, ну в кого ти такий вдався? Тобі скільки років, а ти без кола і без двора! Подивись на Василька, сина нашої Таньки, сусідки. В нього і робота нормальна, і діток ціла хата! Ну не зійшовся з дружиною характерами, таке буває! Але ж він іншу собі знайшов.

На сусідньому подвір’ї і справді бігало троє онучат Тетяни. Шумно, життя вирує. Її Василь вивчився на механіка, від клієнтів відбою немає, гроші хороші заробляє. Одружився з Любкою, народили синочка, але через рік розійшлись. Така доля була! Та він згодом знайшов другу дружину — Галю. Вона теж була з дитиною. Вони пізніше і спільну завели. Все метушаться, у справах, а Таня у них на підхваті. Що не встигають, то допомагає.

А на подвір’ї Оксани тиша. Її син, Микола, наледве закінчив 9 класів. Більше продовжувати вчитись не хотів, не подобалось йому, що там всі шумлять, бігають. Він краще біля батька б постояв, подивився, як він дошки пиляє. Так і з’явилась справа його життя — столяром став. Самоучкою. Батько все показав і розказав. То він тепер у майстерні днями пропадає. Любить бути на самоті з деревом. 

 – Ну не стане нас з батьком, то кому ти потрібен будеш, Коля! – продовжувала повчати Оксана сина, — Та вимкни ту жужалку, коли мати з тобою розмовляє!

Микола вимкнув верстат.

– Мамо, у мене замовлення термінове. Нема часу на балачки.. – спокійно відповів.

– Як тато твій! Він мовчун, а ти то взагалі…І слова вам не скажеш!

Оксана все частіше задумуватись почала: чи все добре з її сином? Хлопцю четвертий десяток пішов, а він на дівки не ходить. Каже, нецікаво йому. Дружини не хоче і дітей теж. На друзів надивився, не подобається йому таке шумне життя.

Щоправда, майстер він хороший і заробітки має добрі. Замовлення на пів року вперед розписані. То стілець, то комод, то іграшки якісь — все сидить і майструє!

Було у Миколи одне особливе замовлення.

Парта з особливим стільцем для хлопчика зробити. Через інтернет із замовником все узгодив, просили швиденько. Він зробив усе по кресленню, яке йому надіслали. Але щось було не так. Женя, замовник, попросив поїхати поправити, бо вони самі приїхати не можуть.

Микола не хотів нікуди їхати, не любив він цього. Зазвичай усі замовлення розвозив батько. Але тут замовник наполягав і дитина просила.

Приїхав за адресою. Постукав у двері, відчинила дівчина. Микола думав, що замовник — чоловік.

– А мені Женя потрібен — каже до дівчини.

– Проходьте, Женя це я. Василько там в кімнаті. Йому незручно сидіти, прошу, зробіть усе якнайкраще… Тільки голосно не говоріть, бо синочок дуже переживає через чужих.

Микола зайшов побачив хлопчика років 6, грався конструктором, на нього навіть не звернув уваги. Микола намагався чимшвидше поправити фіксатори і підняти парту, щоб дитині було зручно. Василько випростався, ніжки поставив на підставку і продовжував гратись.

Пошепки

– Чоловік зрадив і пішов від мене — сказала Женя, — У Василька ще з дитинства були проблеми зі здоров’ям, а колишній було одного разу дуже сполошив дитину, настрашив. Та лікарі кажуть, що це пройде, час потрібен… Гроші за замовлення я вам на картку перерахувала.

– Так, дякую. Здоров’я вашому сину… Я певно піду вже..

Цілий наступний тиждень Микола робив інше замовлення, та погано робота рухалась. Все хлопчик в думках спливав. А одного дня взагалі цілу ніч щось сидів і майстрував з брусків у майстерні. На ранок взяв у батька машину, сів і поїхав. Оксана тоді дуже спереживалась.

Приїхав до будинку Жені. У двері постукав — відчинив Василько. 

– Василько, ти чого відчиняєш? А де мама? Чужим не можна відчиняти!

– Мами нема…

Він зайшов, зачинив за собою двері. Витягнув дерев’яні іграшки, які точив цілу ніч. Хлопчик взяв їх, почав гратися. Микола сидів біля нього.

Женя повернулась і застала цю картину, вона не розуміла, як Василько так пішов на контакт, вони бавились разом, а Микола навіть казку якусь розповідав.

Від того часу минув рівно місяць. Микола так і їздив до Жені з Васильком, а потім привіз їх до себе додому, знайомити з батьками. Розписались і стали жити разом.

Оксана все е розуміла, як Жені вдалось так приворожити її сина, а Микола їй сказав:

– Вона мій ангел, мамо! Як тільки я їх побачив, одразу зрозумів — вони такі як я. Вони мене розуміють…

Мати зітхнула полегшено. е страшно тепер і вмирати, син не сам залишиться…

До весни у Миколи з Женею донечка ще народилась. Тепер вони стали батьками для двох дітей…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Viktoria
Adblock
detector