Коли діти дізналися про мій переїзд, то одразу почали приходити у гості. Адже причина дуже проста – мій спадок.

Декілька років тому я поховала свого коханого чоловіка Василька. Він довго хворів, проходив курси хімієтерапії, приймав ліки, робив операції. Однак, Бог забрав його до себе на небеса. 

І тоді моє життя наче втратило фарби. Син з невісткою живуть в іншій області та рідко приїжджають у гості. Так я була сама-самісінька. 

А коли почалася війна, то я поїхала до своєї старшої сестри Галі в Італію. Вона дуже переживала та сама просила, аби я збирала валізи та швидко летіла до Турина. Адже там безпечно та їй буде спокійніше. Я прожила там 4 місяці. За той час вивчила трохи мову та працювала нянечкою у садку. 

Коли повернулася до України, то зрозуміла, що не хочу тут жити. Ви не зрозумійте мене не правильно, я не хочу виглядати якоюсь там зрадницею. Однак, у нашому містечку нема роботи, мені затримували часто зарплату або ж взагалі її не виплачувати. Діти не навідувалися у гості. Тому я вирішила, що повернуся до сестри в Турин назад. Заодно, знайду кращу роботу. Галинка дуже зраділа просила вже цього літа приїздити. У сестри є чоловік та квартира, тому я там не пропаду точно. 

Синові Павлові я не хотіла про це розповідати. Ну а навіщо? Він і так до мене ставиться, як до чужої жінки, а не як до рідної матері. І невістка у мене така, що хай Бог милує. 

Однак, хтось з сусідів чи інших родичів все-таки промовився Павлові за мій переїзд в Італію. І він одразу так змінився. Ледь не щодня до мене телефонував, годинами розмовляв, невісточка також підлещувалася. Та я ж не дурна, не вчора народилася та прекрасно розуміла причину такого “щастя”. 

Річ у квартирі, як би це банально не звучало. Я зарази проживаю у великій, трикімнатній квартирі. То гарний район, з охороною, поруч є супермаркети. Ми з чоловіком та сином переїхали сюди ще 10 років тому. А взимку я ще ремонт оновила, купила нові меблі у спальню, кухонне обладнання. І хотіла її здавати в оренду, коли житиму в Турині. Ну за 15 тисяч гривень, і це ще дуже дешево. Вже виставила оголошення та шукаю мешканців. 

А син думав, що я йому цю квартиру просто так віддам, ключі на золотій таці принесу. Він з Олею вже 3 роки поспіль кочує з одної орендованої квартири на іншу. Жаліються, що грошей нема на власне житло. Але зате мають нову машину з салону, дорогі телефони та постійно десь відпочивають у ресторанах. 

Тому прошу дуже – причина, чого діти так подобрішали до мене. Наприкінці травня вони без запрошення приїхали до мене у гості. Купили якийсь дешевий торт та шампанське, стоять на порозі, посміхаються, як ті коні. І вже за столом почали обговорювати їх переїзд:

– Мамо, я б ці меблі викинув. Або комусь продав. Ми собі нові купимо.

Пошепки

– А тут треба поставити телевізор. Зранку буду дивитися свої улюблені серіали та каву пити. 

– Діти, ану пригальмуйте. То з якого дива ви вже тут ремонт збираєтеся робити? 

– Тобто? Ма, ти ж переїжджаєш до Італії. Кому квартиру залишиш? 

– Людей для оренди знайду. 

– То ти готова чужих людей пустити, а рідного сина та його жінку ні? 

– А що вам заважає самотужки на квартиру назбирати? Ви дорослі люди, якось повинні думати за своє життя

Син показово розбив чашку об підлогу, невістка щось пробурмотіла під носа. На прощання грюкнули так дверима, що аж шафа захиталася. 

Зараз я вже живу в Турині, маю тут роботу. Подобається, що поруч є рідна сестра, моя кровинка. Але от Павлові ніяк не йметься, чесно. Деякі подруги у Скайпі мені кажуть, що він аж судитися хоче за квартиру. Гроші за оренду я відкладаю собі на спокійну старість.Тільки я не відступлюся від свого принципу. Нехай не розраховує навіть на квадратний метр у цьому будинку. 

Що ви порадите нашій читачці? Як їй правильно вчинити? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!