Ми з Олексієм живемо на орендованій квартирі. У нас троє дітей і нам дуже важко. Я ще в декреті, чоловік працює на двох роботах. Мої батьки живуть у селі і нічим не можуть нам допомогти. У свекрів дещо інша ситуація. У них цілих три квартири у різних районах Івано-Франківська. В одній вони живуть, а ще дві здають в оренду. Про якусь матеріальну допомогу навіть не йде мова. Свекри ніколи навіть не купують нашим дітям подарунки. От у Святика, наймолодшого, було день народження, навіть шоколадки не придбали. А як до старшого, ми запросили на гостину, то всунули нам якусь сотню, мовляв, тіштесь, діти, ми – дбайливі бабуся і дідусь! А влітку, як їхали у Буковель, навіть сувеніра не передали чи якоїсь маленької дрібнички для онуків. Я вже й не говорю про те, що нам би теж було слід відпочити на курорті. Але де то дітям, усе собі гребуть!
У розмові вони ніколи не зверталися до квартирного питання. Загалом, їм байдуже, що їхні діти скитаються по орендованих, про онуків я взагалі мовчу. Знайти нормальне житло з трьома дітьми дуже складно. Ми постійно переїжджаємо. Іноді мені здається, що наше життя – це суцільне пакування валіз. Одного разу я не витримала і в телефонній розмові заїкнулась свекрусі про житлове питання, на що почула таку відповідь:
– А нащо було так багато дітей народжувати, як знаєте, що не маєте своєї квартири? Слід було спершу про житло подбати, а потім дітей плодити рік за роком!
Мене дуже здивувала така відповідь свекрухи, адже мені у свій час було так важко завагітніти, і свого первістка я народила у 30. Куди пізніше?
– У нас всі діти бажані! – наголосила я свекрусі. – І коли вони виростуть, у мене буде три квартири, як у вас, але житло я дам кожному.
– Як ти смієш до мене пащекувати? Ще будеш вказувати, що маю робити з власною нерухомістю?
Не розумію, про що думають свекри? Адже старість не за горами. І коли вони попросять про допомогу, я скажу щось на кшталт їхніх відмовок. Але поясніть: невже можна бути настільки скупим, щоб пожаліти дітям власного куточка?