Я вже 20 років, як живу та працюю в Португалії. Поїхала сюди на роботу, адже в Чернівцях тоді не могла нічого нормального знайти. Я перукарка, але скільки то гривень заробиш на тих стрижках та фарбуванні?
Тому подалася до подруги у Брагу. Моя мама залишилася в Чернівцях, виховувала донечку Ліду. У мене серце кров’ю обливалося, коли дивилася на фотографії моєї доці. Плакала постійно, хотіла от кинути ту злощасну роботу та повернутися додому. Але хтось мав гроші заробляти..
За 20 років я багато чого досягла в Португалії. Спершу, правда, було не дуже солодко. Жила у невеличкому гуртожитку, спала на старезному матраці та не мала навіть ковдри. Однак, через декілька місяців вже працювала не на холодному цеху, а в гарному салоні краси перукарем. Всі гроші передавала мамі в Україну.
Тут, до речі, зустріла свого коханого чоловіка Філіппе. Він допоміг мені відкрити невеличкий салон краси. До речі, зі мною працюють дівчата-українки. Я роблю стрижки, інша нарощує вії, а друга дівчинка манікюр.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Моя Ліда виросла красивою та дуже розумною дівчиною. Закінчила школу на золоту медаль, потім зуміла пройти на державне місце в університеті. Та і у 18 років вже почала “працювати” – писала одногрупникам курсові та реферати на замовлення.
І от коли донечка закінчила 4 курс, то заявила, що буде одружуватися. Майбутнього зятя Миколу я знала, то її одногрупник. Хлопець хороший, спокійний, приїхав з невеличкого села. Я приїхала до дітей на місяць, аби допомогли готуватися до весілля.
Ліда вибрала гарний ресторан, дві сукні, лімузин, фотограф. Звісно, це задоволення не дуже дешеве. І сваха, Василина Петрівна, трохи знітилася за столом, коли почула приблизну вартість. Я зрозуміла, що для неї це трохи космічна сума. Вона також розлучена і сама підіймала сина на ноги. Однак, як могла – так і крутилася в селі та на городі.
Знаєте, мала 4 тисячі євро у запасі. Думала на ті гроші дітям чи квартиру купити у будові, машину чи просто так віддати. І так стало шкода пані Василину, як мати матір її зрозуміла. Бо сваха вже думала продавати трохи господарку на весілля синові.
Тому я дала доньці гроші, аби вона замовила ресторан, купила сукню. Потім знову приїхала з Португалії та віддала гроші на інші витрати.
– Любонько, я тобі все віддам, чесно. Під розписку можеш взяти!
– Ой, та що ти, Василино, мені не важко.
Сваха ще 3 місяці після весілля телефонувала у Португалію та казала, що віддасть борг. Але я розуміла, що от морально не маю права взяти у бідної жіночки гроші.
Минуло вже 3 роки, моя Ліда народила первістка, синочка Дмитрика. І сваха щосуботи приїздить до них у гості. Ви не подумайте, що вона навмисне лізе у родину чи командує. Навпаки, дуже допомагає моїй Лідочці. Донька може спокійно виспатися, а сваха приготує їсти, з Дімочкою погуляє.
Я бачу, що так сваха хоче залагодити борг. Однак, ніяка любов бабусі не зрівняється з моїми грішми. Я сама щоразу, як телефоную до свахи, то дякую їй за поміч:
– Та це ви мене тоді так виручили з весіллям!
– Ні, то ви зараз мені допомагаєте. Я хоча б спокійна, що моя доня в хороших руках.
Тому прошу всіх – робіть добро! Тепер моя донечка має не одну люблячу маму, а цілих дві. Просто одна на відстані…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!