Із батьківського дому Іван поїхав давно. Хотів податися на заробітки, але все ніяк не складалося. Тоді він просто перебрався до столиці й пробував будувати особисте життя. Про батьків чоловік не згадував дуже довго, аж доки не залишився без роботи й у нього не скінчилися всі гроші.
Тепер за оренду квартири платити було нічим, а отже й житла у чоловіка не було.
На місто повільно опускала свої шати зима. І доки інші тішилися першому снігу та приморозкам, Іван бідкався, що роботу в такий сезон не знайдеш та й дах над головою за просто так тобі ніхто не дасть.
Чоловік трохи помізкував, а тоді просто вирішив поїхати додому. Давно не бачив матір!
Наступного дня парубок уже був у селі. Він повільно снував до материного дому, намагаючись підібрати якісь слова для виправдань. Точно ж запитають, де він увесь цей час пропадав і чому не міг навіть подзвонити.
З пустою сумкою Іван переступив поріг хати. На диво, не було обурень чи криків. Мати навіть була рада бачити сина. Вона заледве підвелася з ліжка і підійшла до сина.
Без зайвих питань нагодувала, дала теплого одягу, заварила гарячого чаю.
Увесь вечір вони розмовляли про щось нейтральне.
Іванові тоді було так соромно за себе. Батько покинув цей світ кілька років тому, матір самотужки тягла все на собі, а він навіть зателефонувати не міг.
Син нарешті зізнався у всьому матері. Але жінка тільки взялася заспокоювати дитину. Мовляв, нічого, проживемо якось, урожай був хороший, консервації багато, господарка теж чимала.
Іван аж голову похилив. Не очікував він, що мати так просто заплющить очі на всі його гріхи.
Тепер він уже точно не повторить своїх помилок. Залишиться у селі і допомагатиме неньці. Бо допомога їй ой як потрібна.
Рідніше матері у нього нікого немає. І це треба поважати.
Чи й справді сила материнської любові така велика?
А ви пробачили б такого сина?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!