Більшість людей в нашому суспільстві з ворожістю ставляться до сурогатного материнства, чомусь всі вірять в те, що це не правильно. Я ніколи не була такою категоричною, оскільки розумію, що не завжди люди мають самостійно народити дитину, добре, що сучасна медицина дає таку можливість.
Тепер розповім про себе. Я матір-одиначка, виховую дворічного сина. Працюю копірайтером віддалено (пишу різноманітні статті). Батько виплачує близько тисячі гривень аліментів, з батьками у стосунки не склалися, ми не спілкуємося. я ж отримую не більше 7 тисяч гривень. За що мені жити й забезпечувати дитину? Саме тому в один прекрасний день я вирішила, що хочу стати сурогатною мамою.
У якийсь момент я взяла кредит, просто щоб купити зимове взуття і одяг собі та синові. Потім зламався ноутбук, якому вже років 12, і він і так не відкриває другу вкладку браузера. А це мій робочий інструмент. Колектори вимагали кошти, стерегли біля під’їзду, я зрозуміла, що потрібно або терміново продавати кімнату і їхати кудись в глибинку, або шукати вихід.
Я прочитала на якомусь форумі, де дівчина знайшла вихід – стала сурогатною мамою. Я знайшла в інтернеті клініку, подала заявку, зібрала купу довідок, всі аналізи здала вже в клініці за один день. Особливо не міркувала, що відбувається. Пара знайшлася швидко, дуже хороші люди. Видно було, що це не багатії, але дійсно мріяли про дитину.
Вагітність проходила, як говорила лікар, ідеально, мені давали кошти для проживання 12 тисяч гривень щомісяця (нарешті згадала, як це, харчуватися не самими макаронами і капустою). Далі навіть давали гроші на одяг для вагітних. Після всього мені виплатили 400 тисяч гривень Я закрила кредит, вилікувала зуби, влаштувала сина в приватний садок і купила новий ноутбук, тепер є нормальні умови для роботи. Вчуся фотошопу, хочу заробляти цим, не тільки текстами. Суму від того, що довелося віддати дитину, не було. Він же не мій! Я його просто виносила. У мене є власна дитина, в першу чергу я думаю про нього.
У клініці познайомилася з такою ж незвичайною мамою, як сама. Аліса художник, вона заміжня. Вони вирішили допомогти бездітним друзям з дитиною. Це трохи дивно, але її чоловік перший запропонував, бо Павло та Ірина, заради яких вони на це пішли, найкращі його друзі ще зі школи. Аліса зізналася мені, що найскладнішим було навіть не оформити всі документи, а пояснити це мамі. Вона жінка консервативних поглядів, її не переконати. Вони не розмовляли кілька місяців, батьки звинувачували в усьому її чоловіка. Грошей їм, на відміну від мене, не заплатили. Просто привозили продукти, вітаміни.
Історія закінчилася добре, народилася дівчинка, а з її сім’єю мої знайомі рідніші, ніж з родичами. Чому в нас так категорично ставляться до цього питання?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!