Після розлучення моя мама страшенно змарніла. Її ніщо не цікавило. І не дивно, адже батько повівся жахливо. І це після 30 років шлюбу.
Історія їхнього знайомства дуже романтична. Вони познайомились на ринку, обидвоє обирали помідори.
– Ех, це зовсім не такі помідори, як в моєї бабусі, навіть аромат не той! – сказала мама продавцю.
– А ви виходьте за мене і я вам вирощу найсмачніші у світі томати. – раптом почувся голос позаду.
Звичайно, це був жарт, та вони розговорилися. Тато допоміг мамі віднести сумки. Вона жила в місті зі своїми батьками. А він – в гуртожитку інженерного факультету. Згодом почали зустрічатися. А тоді й одружилися. Їм дали кімнату, в гуртожитку, там і я народилась. Та мріяли батьки все ж вирощувати овочі біля власного будинку за містом.
Тож згодом, коли назбирали грошей придбали затишну хатинку на околиці міста. Яке це чудове місце, справжній рай. Мама всю душу вклала в той будинок, кожну квіточку викохала. Батьки обожнювали свій дім, та й мені там було добре.
Я виросла, поїхала до міста. Згодом вийшла заміж. А нещодавно ми переїхали в мамину квартиру, яка залишилася після смерті бабусі. Та сталося те, чого зовсім ніхто не очікував.
Ненька саме мала святкувати свій день народження – 58 років. Аж раптом тато повідомив приголомшливу новину:
– Я цього зовсім не хотів і не думав, що так станеться. Та я покохав іншу. З нею я, наче знову молодий і сповнений сил.
Це морально знищило маму. Вона ж ніколи не сумнівалася в татовій вірності, щиро йому вірила. Як я не намагалася втішити неньку – все марно. Тоді я запропонувала:
– Ти не можеш залишатися в тому будинку, надто багато спогадів. Продай його і переїжджай до нас. В нашому під’їзді продається чудова однокімнатна квартира. Житимеш поруч з онуками. Хіба ж не чудово?
Спочатку вона не хотіла, та згодом погодилась. Виставила оголошення, покупець знайшовся досить швидко. І ось підготувала кімнату до маминого приїзду, а її все нема. Я почала телефонувати. Та вона лишень сказала, що зайнята і не може говорити. Я вже почала перейматися, щось пішло не так, може на аферистів натрапила.
Минуло три дні й ненька зателефонувала.
– Мамо, чого ти ще не в нас? Невже передумала продавати хату?
– Тут є проблеми з документами. треба зачекати.
Минув ще тиждень, а потім другий. Я не витримала, зібралась і сама до мами поїхала. І уявіть. стукаю я у двері, а мені відчиняє ненька – усміхнена, щаслива. В будинку стояв запах маминого яблучного пирога.
– Ну, добре, якщо ти приїхала то заходь знайомитись.
– З ким ще?
– З Анатолієм.
– Яким ще Анатолієм?
– Який хотів купити мій будинок.
Я не зрозуміла. Увійшла, на кухні сидів статний сивий чоловік.
– Уявляєш, він професор університету, з історії. Такий цікавий у спілкуванні.
– Але що він тут робить? Купує будинок чи ні?
– Ні, але тут житиме. Знаєш, між нами виникла симпатія з першого погляду. Говорили цілісінький день. Та люди ми не молоді, нащо гратися. Вирішили, що будемо разом жити. Толік давно мріяв переїхати за місто, стомився. А ще, наступного тижня їдемо на море. Вирішили, що заслужили на це.
Я мало не впала. Звичайно, за маму страшно, але як прекрасно бачити її такою. Тож я подумала – нехай насолоджується життям. Вочевидь, цей будинок створений для щастя!
А ви б дозволили мамі піти на такий вчинок?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!