Моїй мамі 65. Ще 18 років тому, після смерті тата, вона запропонувала мені переїхати до неї. Тоді ми з чоловіком Матвієм і сином Богданом жили на орендованій квартирі. Я погодилась, через три роки я знову народила, цього разу дочку – Інну. Квартира була великою. Мама жила в окремій кімнаті. Ніхто нікому не заважав. Наші діти виросли, стали самостійними. Мама ж почали шукати собі пригод.
От встане зранку і починає скаржитись, що у неї щось болить, навіть у поліклініку записалась на процедури. Там і познайомилась з дядьком Петром. Йому вже за 70. Та от виглядає він, м’яко кажучи, не дуже не тільки через вік. Чоловік жаліється, що син постійно його б’є і навіть пенсію у нього забирає. От він і знайшов у нас затишний притулок.
– Ви би бачили цього дядька Петра. Людина ж геть не вміє за себе постояти. От і шукає опори у старшої жінки. Але нащо йому вірити? – кажу я до мами. – Такий ще квартиру пограбує. А ми з чим лишимось?
Але мама мене не слухала. Візити дядька Петра дедалі частішали. Мені стало це не подобатись. Іноді він залишався у нас на ніч. Все частіше приходив у вихідні, коли мої діти з інституту приїжджають додому. А одного вечора Петро прийшов додому з невеличкою сумкою. Мама зустрічала гостя дуже урочисто, навіть стіл для нього накрила.
– Тепер Петро житиме з нами!
Ця новина мене просто ошелешила. Але це був лише початок. З часом, коли мама зрозуміла, що місця в домі поменшало, вона додала:
– А вам, доню, давно слід переїхати.
Я була шокована. Невже мама своїх рідних дітей і онуків готова проміняти на якогось чужого дядька? Від цього дідуся так неприємно тхнуло, його одяг був обшарпаним. Що вона взагалі у ньому знайшла? Але, схоже, її рішення було непохитним. Матусі стало байдуже, як ми житимемо без даху над головою. Ще раніше вона любила тягнути додому бездомних собак і кішок. А дядько Петро став черговою примхою.
А яка ситуація у нас? Наші діти уже навчаються в інституті. Богдан шукає собі квартиру у Львові, Інна скоро переїде до свого нареченого. Тож поруч залишимось тільки ми з чоловіком.
Однак мама продовжує стояти на своєму і наполягає на нашому переїзді. Я розумію, що їй на старості захотілось трохи спокою і романтики. Але не слід забувати, що вона вже немолода і скоро потребуватиме догляду. А тут ще й дядько Петро звалився на нашу голову! Бо мама вирішила ще чужого чоловіка взяти під своє крило. Тож тепер хай не розраховує на нашу допомогу.