Коли мені в руки потрапив заповіт, то я неабияк здивувався. І не тільки я. Виявляється, квартиру бабуся залишила тільки мені

Усі в сім’ї завжди помічали, що до мене бабуся ставилася по-особливому. Себто, любила мене з-поміж усіх своїх онуків найбільше. У своє виправдання скажу, що це було заслужено, адже я постійно був з нею і допомагав у всьому. Усе це я робив із вдячності за те, що старенька виховувала мене ще змалечку. А потім, коли я виріс, часу на неї почало трохи не вистачати, втім, я завжди старався знайти вільну годинку, що дізнатися, як у неї справи й чи не потрібно їй чимось допомогти. 

Останнім часом їй дуже не здоровиться. Вік уже не той, тож і здоров’я підводить. Бабуся навіть вставати з ліжка перестала. Постійно бідкалася, як їй погано, але від швидкої відмовлялася. Казала, що її час прийшов. Я, звичайно ж, казав, що погані у неї жарти й вона житиме ще дуже довго, але її стан показував протилежне. 

Одного разу їй стало так погано, що я все-таки викликав швидку. Того разу врятувати їй життя вдалося. З тієї миті я майже не відходив від старенької, бо розумів серйозність її стану. Мама, звичайно ж, жаліла бабусю, але постійно лаялася зі мною. Мовляв, тобі вчитися треба, гроші заробляти, а не біля ліжка старенької сидіти. А в 19 років я довідався, що вона ніколи не була моєю рідною бабусею. у мене інший біологічний тато.

Мої брати та сестри були рідними онуками пенсіонерці, а от я ні. Спочатку я дуже обурився, що це тримали в таємниці і навіть поїхав до бабусі розбиратися. Старенька тільки розвела руками і підтвердила мої здогадки. Зате і без слів було ясно, що любила вона мене найбільше. Як і я її. Довелося забути цю прикру деталь і продовжити життя, ніби нічого й не було. 

Как внук спас бабушку | Петрозаводск ГОВОРИТ | Газета "Петрозаводск" online  | Новости Петрозаводска и Карелии

Через те, що я не вступав нікуди, довелося йти в армію. Потім я женився. Про все, що відбулося у моєму житті завжди знала тільки бабуся. я ділився з нею всіма переживаннями та тривогами. А вона постійно знаходила потрібні слова, щоб заспокоїти та розрадити мене.

Нам з дружиною бабуня ще довго допомагала, чим тільки могла. 

Словом, бабуся робила все те, що було материним обов’язком, яким моя ненька дуже нехтувала. Вона постійно нагадувала мені, що я маю ще молодших братів та сестер. Тепер ростити потрібно їх, а я вже й так дорослий. Сам впораюся. Ну що ж, у дечому вона навіть мала рацію. 

Про те, що люди можуть судитися через майно я чув від інших і бачив у телешоу. Ніколи не думав, що й моя сім’я може дійти до такого. 

 Бабусі не стало неочікувано. Того разу я не встиг її врятувати. Було дуже сумно. Єдина найрідніша мені людина пішла з цього світу. 

Через кілька днів після похорону я прийшов послухати про поділ спадку. Я знав, що бабуся мені не була рідною, тож ні на що особливо не сподівався. У неї і так було вдосталь рідних онуків. 

Але виявилося, що все своє майно бабуня залишила тільки мені. 

Ой, як сильно це не сподобалося моїм рідним. Особливо мамі.

Також бабуся залишила записку. у якій просила моїх батьків самим допомогти молодшим дітям стати на ноги. А я заслужив у неї все до останньої копійки. 

Я навіть не знав, як на таке реагувати. Відтоді, вважайте, я втратив всю сім’ю. Разом із бабусею можна було поховати й мої хороші стосунки з мамою і татом. Вони просто зненавиділи мене через цей спадок.

Вони погрожували мені судом і, здається, й справді мають намір подавати туди позов. 

Ще кілька місяців мені доводилося вислуховувати, який я поганий та невдячний син. Моментами мені навіть хотілося відмовитися від тієї квартири. Може, саме цього й домагалися мої рідні. Але це була воля моєї бабусі. Та й заслужив я це все законно, бо ніхто й ніколи не переймався здоров’ям старенької так, як це робив я.  

Поки я з острахом чекаю звістки із запрошенням до суду. Поки ще не наважився переїхати на бабусину квартиру. Просто сиджу і чекаю, коли ж усі нарешті заспокояться. 

Як мені краще вчинити, як гадаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector