Мені більше не вистачає сил. Я стільки ночей проплакала, що зараз ні сльозинки більше не залишилося. Вирішила поділитися з вами, бо більше не має з ким. Моє оточення вже втомилося від вічних скарг, тому я не хочу їх перенавантажувати власним негативом. А ви зі своєї точки зору, може, навіть порадите мені щось.
Зараз мені 55. Ще не на пенсії, працюю в лікарні санітаркою. Але до старості вже як палицею докинути. Сил стає все менше, здоров’я теж не таке, як 20 років тому. Ще й чоловік вирішив підніжку поставити. Нещодавно він вирішив мене кинути! Тільки-но до срібного весілля дійшли, як він заявив, що іде до іншої. Насправді ж знали ми одне одного ледь не з дитинства. Тож і думала, що все життя разом проживемо.
Зараз у нас є доросла доня. Їй 25 років. Живе вона дуже далеко від нас. Переїхала разом зі своїм чоловіком. Він у неї військовий, служить зараз. А я вже навіть бабусею встигла стати. Хоча за 5 років бачила онука всього 2 рази наживо. Тепер моя донька нову вагітна. Може, хоч онучку побавити зможу. Тож так і виходить, що я залишаюся цілком сама. Більше в мене нікого близького чи рідного поруч не залишилося.
Взагалі з Ігорем ми прожили непоганий шлюб. Інколи сварилися і то через дуже серйозні речі, а потім минало. У всіх так. Та й характери у нас гарно накладалися: він – емоційний, а я – спокійна. Хоча мій лагідний характер іноді навіть дратував чоловіка. Він чомусь думав, що наші сварки – це двобої, де я мала вміти постояти за себе. Але мені було важливіше зберегти шлюб, а не відстояти власну гідність.
Інші ж завжди вважали нас зразковою сім’єю. Я й сама так вважала й навіть подумати не могла, що колись мій Ігор захоче піти на зраду. Не знаю, чого йому так не вистачало, що він аж коханку вирішив знайти. Спочатку він бурчав, що я повнію і припиняю йому подобатися. Але хіба це така вагома причина, щоб піти із сім’ї? Я ж навіть на дієту сіла заради нього.А потім мене в лікарню забрали. Виявили сильний гормональний збій, призначили таблетки, від яких я знову набрала.
Тож, щоб уникати конфліктів (це я так думала) Ігор зачастив сам на дачу. Залишався там з ночівлею. З ним їхати навіть не пропонував. Казав, що з друзями ще зустрінеться, тому не місце там жінкам. Але якби ж я тільки знала тоді правду.
А з часом сусіди переказали мені, що зовсім не до друзів мій коханий їздив на дачу. Він мені зраджував. А потім, на початку осені, коханий і сам у всьому зізнався. Він сказав, що розлюбив мене і хоче піти до іншої жінки. Остання, мовляв, подобалася йому і зовні, і постояти за себе могла, не те що я. Я тоді так плакала, на коліна падала, щоб він нікуди не йшов. Але він навіть слухати не став.
Згодом я все розповіла доньці. Вона намагалася поговорити з батьком, але марно. Тепер і вони не розмовляють одне з одним. Через нерви пішло ускладнення вагітності. Я вже й сама не рада, що пожалілася їй. Приїхати вона не може та й мені добиратися дуже далеко.
Певне, це така моя доля, залишитися самій.
Ну нічого, дах над головою є, робота є, гроші маю, характер чоловіка знаю, тому переконана, що він ніколи до мене не вернеться. Буду якось сама вибиратися.
Нещодавно зі знайомою говорила, яка мого чоловіка на дачі з коханкою постійно бачила. Каже, що у них велика любов, постійно разом, такі щасливі. А мені від цього не легше, тільки серце розривається ще більше.
Останнім часом більше не маю сил навіть поплакати. Ще й з рук усе валиться.Хочеться все кинути і просто відпочити, забути минуле, як страшний сон.
Як далі бути, не знаю. Може, ви щось порадите?
Яку пораду можете дати жінці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!