Ми з чоловіком шість років збирали гроші на квартиру. Трохи з весілля залишилось, а решту складали, в усьому собі відмовляючи. І ось, настав цей чудовий день – і ми уклали договір.
Придбали однокімнатну квартиру у багатоповерхівці. Відразу ж переїхали й почали все облаштовувати. І раптом почули стукіт у двері. Я здивувалась, ми нікого не чекали й навіть друзям ще не встигли свою адресу повідомити. Я визирнула і побачила, що на порозі стоїть старенька жіночка з сивим волоссям і дуже добрим поглядом. В руках вона тримала свіжий духмяний пиріг.
– Доброго дня! Я вирішила привітати нових сусідів. Сподіваюсь, ви тут будете щасливі.
– Дякую, заходьте.
Я швиденько заварила чай. Ця гостинність спантеличила, але я не хотіла відповісти грубістю. Врешті, корисно мати добрий сусідів, хто знає, коли знадобиться поміч. А на таку приємну жіночку навіть дітей можна залишити.
Ми розговорилися. Лідія Степанівна розповіла усе про інших наших сусідів, особливості й проблеми будинку. Відтоді ми почали товаришувати. Старенька часом забігала до нас в гості на чай і охоче в усьому допомагала. Коли в нас працювала бригада, яка робила ремонт, вона навіть годувала хлопців.
А одного разу сусідка забігла до нас із самого ранку:
– Мені тут молоко принесли домашнє. А я дрібноти не маю, щоб розрахуватися. Розбийте 200 гривень?
Я швиденько знайшла гроші й віддала старенькій. Згодом про цю ситуацію забула. Але наступного тижня все повторилося.
– Ось що значить старість, увесь час забуваю підготувати гроші! – примовляла Лідія Степанівна.
Там хіба ж мені було шкода допомогти. Врешті, окрім неї ми ні з ким не спілкувалися в будинку. Останнього разу я кинула ті 200 гривень у кишеню і забула.
Згодом на роботі вийшла випити каву. Аби розрахуватися – дістала саме ті гроші. І тут продавець мене ошелешив:
– Це фальшиві гроші. Ще й підробка досить примітивна.
– Та не може бути.
– Запевняю.
Мене це розлютило. Невже хтось хотів ошукати нашу Лідію Степанівну? Я йшла додому, аби все розповісти. І раптом наштовхнулась на іншого сусіда з першого поверху. Він мене зупинив:
– Знаю, це не моя справа. Та бачу, ви зі старою товаришуєте. Вирішив вас попередити.
– Про що?
– Будьте пильні. Стара ще та відьма, вона ошукала усіх в цьому під’їзді. Вона аферистка, навіть колись сиділа. Не пускайте її у свій дім. Та перевірте, чи бува, не зникло золото.
Я не могла повірити в усе це. Побігла додому і почала перевіряти, чи все на місті. З прикрістю помітила, що зникли мої золоті сережки. Обурена пішла до сусідки:
– Ви взяли мої сережки?
– Доню, ти що? То, мабуть, майстри вкрали.
– Я все знаю, мені розповіли. Ви аферистка!
– Який жах. То таке пліткують, люди злі. Не вір їм!
Вона так щиро це казала. Невже таке може бути? Я пішла додому в сумнівах. Тепер намагаюсь уникати сусідки. Чоловік камери встановив вдома і в під’їзді про всяк випадок.
А ви вірите, що такі люди трапляються? Можливо, ви таких зустрічали?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!