Місяць тому ми з чоловіком нарешті внесли останній платіж за житло і спокійно видихнули. Купували квартиру ще до війни, десь весною 2021. Звісно, тоді ніхто не знав, що у країні почнеться така страшна ситуація. А ще й курс долара підскочив, тому ми з чоловіком ось так довго віддавали борги.
Мій Богдан влаштувався ще на другу роботу, залишався на нічні зміни охоронцем на складі, де працював. Ну і моя мама, заробітчанка, час від часу пересилала нам гроші та продукти. Майже всю зарплату ми віддавали на ту іпотеку проклятущу, собі залишали мінімум. Навіть не ходили з друзями у кіно, хоча квитки коштували десь 200 гривень.
Ми ще зверталися за допомогою до свекрухи, Алли Василівни. Ну хоча б 2-3 тисячі доларів позичити нам на кредит, а потім якось б розрахувалися. Але свекруха одразу почала кричати у слухавку “я вам ніц не винна, самі давайте ради” та “ніхто вас не просив квартиру купувати, могли б ще на орендованій жити”.
Ага, звісно, якби ми досі жили на орендованій, то точно б не відклали гроші на власне житло. А щомісяця віддавати чужій людина пару тисяч гривень – то не дуже приємно.
І в такій економії ми жили 3 роки. Я вже сама думала поїхати на заробітки, аби пошвидше віддати ті борги за нашу двушку. Але чоловік все не пускав та казав, що сам впорається. Ну і в лютому ми нарешті внесли останній платіж в банку та спокійно видихнули. Навіть купили шампанське та замовили суші, аби відсвяткувати це звільнення від боргів.
Однак, не довго я тішилася.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Декілька днів тому до нас зателефонувала Алла Василівна:
– Сину, то ти вже закрив кредит?
– Так, все до копійочки віддав.
– Ох, ну це добре. А я тобі дзвоню, аби новиною потішити – Анютка вагітна!
Аня – це молодша сестра мого Богдана. Дівчина вона красива, але от розуму геть нема. Пані Алла і в школі, і в університеті за нею бігала, як за писаною торбою. Аня ледь-ледь нашкребла бали для вступу в університет. Але свекруха була змушена брати кредит, аби оплатити доньці навчання. Навіть золото заклала у ломбард!
І от зараз Ані 22, досі ніде не працює та сидить у мами на шиї. Мало того, зараз вона завагітніла від свого хлопця. Батьки того Андрія та пані Алла одразу сказали, що буде весілля. Але ніхто не збирається влаштовувати гучне святкування в ресторані, тільки розпис у РАЦСі та вінчання.
Однак, з’явилася ще одна проблема – а де молодята будуть жити? Батьки того горе-нареченого живуть досить скромно, мають ще двох молодших синів. У пані Алли також місце небагато, маленька двушка на 35 квадратів. Свекруха, по суті, спить на кухні (бо там доставили диван), а в Анюти окрема спальня.
– Слухай, Анютці та малюкову тут геть буде тісно. У кімнаті нема місця, аби навіть поставити колиску.
– І що ти пропонуєш? Хочеш брати їй квартиру в іпотеку?
– Та ні. Може, ви б помінялися житлом? А я постараюся потім якось віддати хоча б половину за вашу квартиру. З часом купите ще одну квартиру.
У мене аж очі на лоба вилізли від такої “вигідної” пропозиції. Тобто отак 3 роки жити, економити, аби потім квартиру віддати іншій людині, а самій жити зі свекрухою?
Я гадала, що Богдан відмовиться від такої абсурдної пропозиції. Однак, він пообіцяв матері обдумати все:
– З якої радості я повинна це житло віддавати твоїй сестрі? Ти геть розум втратив?
– Але ж це моя сестра, вона вагітна.
– І що? Треба було головою думати, а не одним місцем. І я мало вірю твоїй матері, що вона віддасть хоча б половину вартості за цю квартиру. Я сама платила – то я тут житиму.
Мені стало вкрай неприємно з такої позиції чоловіка. Ну це просто якась дурня, чесно. 3 роки економити, збирати копійку до копійки, навіть вибирати дешеві продукти та одяг, а потім все просто так віддати комусь?
Навіть не хочу розмінювати цю двушку та приймати гроші від свекрухи. Якщо вона думає, що можна ось так на халяву просто взяти і переселити сюди Аню, то дуже помиляється. Мені байдуже, що потім про мене буде говорити свекруха чи Аня. Хай навіть у зрадники родини запишуть! Але не отримають від мене жодного квадратного метрика.
І щиро сподіваюся, що чоловік стане на мій бік. Адже не можна бути таким слабкодухим та піддатливим. Врешті-решт, він не сам тут живе і має вже свою родину.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!