Ми з чоловіком хотіли стати батьками, тому звістка про вагітність ощасливила нас. На той момент мені було 29 років, з яких 4 я провела в шлюбі.
Наступні дев’ять місяців були не легкими. Мені довелося пережити токсикоз, ускладнення й набряки. Проте ніщо не могло вплинути на мою любов до малюка. А скільки було радості, коли я дізналася, що ношу під серцем дівчинку. Саме про донечку я завжди мріяла!
У пологовому будинку я провела цілих 12 годин. Пам’ятаю, що перша зустріч з немовлям не викликала у мене жодних емоцій. Однак тоді я не задумувалася над цим, адже перебувала у важкому стані з температурою в 40 градусів.
Тієї ночі я ще не здогадувалася, що на мене чекає. Мої будні стали нестерпними. Безсонні ночі, постійне роздратування й нервові зриви перетворилися на звичну річ. Я постійно хвилювалася, що може шкодити малечі уві сні, тому не могла розслабитися. Заплющити очі не виходило навіть вдень, коли з онукою няньчилася бабуся.
Лише через шість місяців я змогла увійти в режим доньки і спати тоді, коли й вона. Та зсередини мене з’їдало те, що я не відчуваю до цієї дитини жодних теплих почуттів.
Зрештою, я перетворилася на робота, який просто виконує свої обов’язки. Депресія повністю поглинула мене.
Однак одного дня все змінилося. Я ніколи не забуду ту мить, коли зрозуміла, що люблю Даринку. Тоді бабуся взяла свою онуку на прогулянку. Поки вони гралися на дитячому майданчику, я пішла в магазин за продуктами. Коли я поверталася додому, донька здалеку побачила мене й кинулася мені на зустріч. Раптом переді мною промчав автомобіль. Серце шалено застукотіло, а в голові одразу з’явилися спогади про першу усмішку Даринки, її перший крок та перше слово “мама”.
Я відчула, як по тілу пробіг страх, а за ним шалена любов до доньки. Від тоді я ще більшою турботою окутала своє маленьке диво й пообіцяла, що завжди буду поруч.
Декому потрібен час, щоб відчути повний спектр материнських почуттів.
А як ви вважаєте, чи може мама не любити свою дитину і з чим це пов’язано?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!