Мій єдиний син нещодавно одружився вдруге. Йому 40, невістці Анні – 25. Між ними велика різниця і я не думаю, що там пахне щирим коханням. Однак, я люблю свого сина та бажаю йому тільки найкращого. Якщо Андрієві добре з Анною, то нехай живуть собі.
Правда, всі родичі по нашій лінії на весіллі перешіптувалися та пліткували про Аню. “То все через гроші”, “знайшла старого дурника”, “якась аферистка”. Навіть до мене підходили та запитували – а як ти це допустила?! Ніби синові не 40, а 10 років і я повинна його пильнувати. Тому просто посміхалася до родичів та переводила тему.
Не можу сказати, що у мене чудові стосунки з новою невісткою. Вона молода, норовлива, часто показує свій характер. Ще й сина тримає під каблуком. Не думала, що він стане таким тюхтієм. Вони рідко приїздили до нас у гості, Андрій майже не телефонував. А якщо я запропоную десь зустрітися у кафе, то почую сто та одну причину відмовки. І до всього він приплітає Аню. То невістки голова болить, то вона себе погано почуває, то має якісь важливі справи.
Але місяць тому син нас ощасливив новиною – Аня вагітна. Ну, моя перша думка була “хвацько вона за Андрія взялася, що так залетіла”, але не стала цього казати. Дуже зраділа, що у нас буде внук. Бо лікар на УЗД сказав, що буде дівчинка
Я хотіла, аби Андрій назвав донечку на честь своєї покійної бабусі, моєї мами. Ім’я досить рідкісне у нас час, але гарно звучить – Агафія, Гафійка або Гася пестливо.
Приготувала для гостей стіл, аби відсвяткувати таку радісну новину.
Однак, коли до нас у гості приїхали син та невістка і я запропонувала цей варіант, то почула тільки насмішки.
– Що? Ви ще її Параскою назвіть! – хихотіла за столом Аня.
– Чому? Агафія досить гарне ім’я для дівчинки. Так звали мою покійну маму. Гафійка чи Гася можна кликати, звучить дуже ніжно.
– Ми зараз не в кам’яному віці живемо. І до того ж воно надто сільське. Не хочу, аби мою доньку потім у школі через це ім’я дражнили! Ніби вона якась селючка.
– Ну а як ви хочете назвати доньку?
– Кетрін. Або ж Мелані чи Енжела. Зараз можна називати такими іменами. Одразу так пафосно та вишукано звучить.
Чесно кажучи, я дуже засмутилася, коли почула насмішки невістки. От у неї прізвище Петренко. А вона придумує якісь імена на англійський манір. Хіба так мало гарних, старовинних українських імен?!
Особливо мене ще образила поведінка сина. Адже бабуся так виховала його гарно, постійно він їздив до неї у село в дитинстві. А тут якась шмаркачка насміхається з її імені. Андрій сидів немов води у рота набрав.
Правда, ввечері Андрій до мене зателефонував та перепросив:
– Мамо, ну просто я не хочу дуже сваритися з Анею через ім’я. Це взагалі дурна ідея. І може вона має рацію. Кетрін буде набагато краще звучати, ніж Гафія.
Я кинула слухавку. Тоді зрозуміла, що мій син точно попав під каблук тої шмаркачки. І спасіння вже можна не чекати, вона міцно за нього взялася.
Але образливо за мою маму. Адже Андрій знав, що я дуже сильно хочу назвати онучку на честь покійної мами. А як він любив їздити до бабусі Гафії в село. Ну не міг жити без бабусі, чесно! Її більше любив, ніж мене.
А вже як Аня завилася – то він дозволяє насміхатися над її іменем та пам’ятають. Соромно за сина, дуже соромно..
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!