У 2001 році мій колишній чоловік Дмитро поїхав в Польщу на заробітки. Я його відпустила зі спокійною душею, бо розуміла, що нам потрібні гроші.
Однак, після 3 місяців чоловік просто зник. Ну наче крізь землю провалився. Я вже сама збиралася їхати в Польщу та шукати його по всій країні. Але потім до мене дійшли плітки, що Дмитро знайшов мені заміну – нова жінка. Полячка, з грішми, має власний будинок.
І я старалася самотужки підняти двох синів на ноги. Старшому Миколі тоді було 3, а молодшому Артему 1 рочок. Тим паче, ми тоді жили у Львові на орендованій квартирі. Ті гроші, які Дмитро висилав мені з Польщі, я витрачала на дітей та комуналку. Але ті заощадження швидко закінчилися.
Я вирішила повернутися в село до батьків. Там хоча б є рідна хата і підтримка старших. Я знайшла роботу на пекарні, доїжджала в сусіднє село на велосипеді. А в той час мама доглядала за синами.
Звісно, мені було дуже важко. Не мала того сильного, чоловічого плеча, на яке можна спертися. Мій тато мав певні проблеми з серцем, тому я взяла на себе всю чоловічу роботу по господарці. А на вихідні ще їздила до міста на базар, аби продати молочку та продукти з городу.
Але я не мала права опускати руки. Адже розуміла, що в першу чергу підведу своїх синів. От як потім дивитися їм в очі? Я ж хотіла дати їм гідну освіту, гарне дитинство. Хай краще попрацюю, як та кобилиця, але зате вони зможуть собі влітку поїхати на море чи в табір.
У 2020 році не стало тата через вірус, серце не витримало. А у 2022 вже й маму поховала. Сини час від часу приїжджають у гості, бо вже самі живуть окремо. Микола вже має свою родину, діточок. Стараються щовихідних навідуватися, привозить онуків мені на потіху.
Артем зараз проживає з нареченою у Тернополі. Молодята помалу готуються до весілля, вже замовили ресторан, купили сукню для Влади, складають список гостей.
Минулої суботи Артем сам приїхав у гості. І сказав, що хоче зі мною поговорити на одну серйозну тему:
– Що таке, синку? Вам не вистачає грошей? Я можу дати пару тисяч, відклала..
– Ні, мамо. Я хочу одного гостя запросити.
– І хто це?
– Тато. Він сам мене знайшов у Фейсбуці декілька місяців тому. Ми так почали спілкуватися.
Чесно, я не очікувала, що син почне знову спілкуватися з батьком. Ще так говорить про це, наче нічого не було. Наче нас ніхто не кинув напризволяще, наче він не проміняв нас на іншу жінку.
– Як так, синку?
– Мамо, він у мене попросив вибачення. Кожна людина заслуговує на другий шанс. Тим паче, Микола також з ним спілкується у скайпі.
Це був подвійний удар в спину. Наче сини вирвали моє серце та просто розтоптали.
– Я вже надіслав йому запрошення і він обіцяв, що приїде. Просто хотів тебе попередити.
У мене вже нема бажання їхати до сина на весілля. Ну як так можна запросити зрадника в родину? Ще й приховували, що спілкуються з батьком.
Я роками працювала, гнула спину, економила гроші. А Дмитро ні копійки нам не вислав за стільки років.
Вони мене зрадили в першу чергу. Ось так взяли і плюнули в душу.
Хоча це мої сини, рідні кровиночки. Але чесно, не хочу навіть тепер думати про це весілля.
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!