У мого чоловіка Андрія дуже велика родина. Має двох старших братів та молодшу сестру. І часто вони приїздили до нас до Львова. Спершу мені дуже подобалося їх приймати. Завжди готувала декілька салатиків, запікала курочку з картоплею. Могли навіть виїхати кудись за місто на шашлики. Проводили екскурсію містом, каталися на тих катерах чи у потязі, купувала їм сувеніри.
Однак, була і зворотна сторона такого задоволення. По-перше, ми витрачали чималі гроші на продукти. Адже брати приїздили не самі, а з жінками та дітками. Тому часто вдома творився справжній балаган.
По-друге, треба прибирати. І я могла за 2 дні до приїзду вилизувати квартиру, аби все було чисто-чистесенько. А потім треба мити посуд, підлогу. Племінники у мене ще ті розбишаки. Могли і акваріум розбити, вазонки перевернути, стіни обмалювати. Я не сердилася, це ж діти.
І у мене вже починало око сіпатися. Тому я сказала чоловікові, що тут не безкоштовний готель на 5 зірок. Хочуть приїхати – нехай квартиру орендують, готель чи туди-сюди на 1 день. Андрій був зі мною солідарний, бо його також дістали гості. Особливо критика старших братів щодо ремонту. То не так зробив, там не так поставив, тут не так забив цвях.
Тиждень тому до нас приїхала його сестра Ліля. А я нічого не приготувала, тому ми пішли у кафе. Звісно, зовиця трішки розчарувалася, що її, таку пані велику, не пригостили смаколиками. І вона сама собі купувати їжу.
Прогулялися по Площі Ринок, біля Оперного пофотографувалися, зайшли в копальню кави. Під вечір втомилися і вже йшли додому:
– Лілю, а ти де ночуватимеш?
– Як де? Там, де минулого разу, у вашій вітальні.
– Ні, ти мене не зрозуміла. Квартиру на добу орендувала чи хостел?
Очі в Лілі стали розміром з колеса від трактора:
– Як це в готелі? А ви мене не пустите?
– На одну ніч так. Але ти приїхала сюди на тиждень. Тому завтра, будь ласка, пошукай собі номер у готелі.
Ми її не били, не сварили, не лаяли. А ввічливо попросили. То Ліля взяла телефон і набрала до мами, Василини Давидівни. Ох, як вона нас облаяла соковитими словечками. Не думала, що така мила та спокійна на вигляд пані знає стільки лайки.
І Ліля наступного ж ранку поїхала додому. Тепер всі родичі думають, що ми такі-сякі, не хочемо їх приймати у гості. І правильно думають!
Як казала ще моя покійна бабуся “гості на третій день вже тхнуть, як зіпсована риба”. Тому моя вам порада – начхати на ту гостинність та жити у своє задоволення. Це ж наша квартира і ми самі будемо говорити, кому і коли приїжджати.
Це нахабство чи ні? Наша читачка вчинила правильно?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!