Мені терміново потрібна порада. Бо нещодавно я дізналась, що чоловік багато років мені бреше. Тепер не знаю, чи взагалі варто з ним жити.
У шлюбі ми з Василем вже 32 роки. Він зовсім не проста людина. Усе життя вимагав, аби я кожну копійку рахувала. Я ніколи не могла без його дозволу купити собі якусь річ, хоча й працювала завжди. Та чоловік контролював усі наші витрати.
Спочатку я з ним не сперечалась, адже часи важкі були, зарплати затримували. Ми охоче брали в друзів старий одяг для дітей, їздили в село за овочами, м’ясо купували раз на тиждень. Згодом фінансове становище покращилось, але ми й далі на всьому економили.
Василь мав нотатник в якому записував усі витрати. Щовечора випитував в мене, що я купила. Він вимагав, аби я йшла в універмаг в інший район міста, бо там дешевше. Якось я спробувала посперечатись:
– Ми вже не молоді, гроші заробляємо. Чому ж трохи себе не потішити делікатесами? Скільки того життя?
– Ти що? А що як щось станеться? Чи ліки дорогі буде треба?
Він страшенно сварився, коли я на щось просила гроші. Саме тому в мене й думки не виникало піти в перукарню чи на манікюр. Згодом донька мене стригла й фарбувала найдешевшою фарбою, через яку волосся випадати почало.
Діти наші теж через це натерпілися. Тому так поспішали батьківський дім покинути. Зараз щасливі окремо живуть. Донька постійно переймається, що я через цю економію зовсім себе занедбала.
– Мамо, так не можна. Подивись на кого ти схожа? Мусиш бодай одяг новий купити, взуття зимове.
Та коли я про це сказала Василю, він відповів різко:
– Піди в магазин вживаного одягу й вибери щось на вагу. Там чимало якісних речей.
Врешті я так і зробила. А донька не витримала, сама придбала мені нову куртку. В неї зарплата не висока, та переймається, щоб я не мерзла на роботі. На ринку взимку дуже холодно, а я овочі продаю. Ще й шапку свою віддала. А тоді подивилась ще й на мій телефон і каже:
– Ось в тебе ювілей скоро, треба гарний смартфон купити.
– Та яке там. Я ледве цей старий на кнопках випросила в Василя.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Насправді я вже й змирилась з цим усім. Відколи війна, чоловік ще дужче затягнув нам пасок. Навіть побутову хімію тепер найгіршу купуємо. Посуд содою мию.
Я розумію, зарплати не високі, в комуналка, самі знаєте, яка. Василь самотужки все сплачує.
Та того тижня в суботу у нас був вихідний. Після сніданку чоловікові раптово стало зле. Страшенно болів живіт. Довелось швидку викликати. Там виявилось, що треба негайно видаляти жовчний. Від болю чоловік непритомнів. Налякана, я швидко побігла до банку, аби зняти гроші з чоловікової картки. І тут дівчина на касі мене спитала:
– А з якого вам рахунку?
– А що їх кілька? З зарплатного.
– Просто на одному тут 2 тисячі гривень, а на іншому 370 тисяч.
– Ви не помиляєтесь?
– Ні, все вірно.
Після цих слів я присіла. Знала, що чоловік має заощадження. Він казав, що там 50 тисяч, які нам вдалося назбирати за життя. Але ж ця сума шокувала. До того ж виявилось, що зарплата в Василя була вдвічі більша, ніж він мені казав. Брехав на кожному кроці.
Тут мені зателефонувала свекруха. Тетяні Іванівні 74 роки. Я думала, вона через сина хвилюється, але ж ні.
– Ти Василеві гроші не чіпай. Він мені обіцяв ремонт зробити.
– З якого дива? Нам він за життя навіть нові шпалери не купив!
Лиха я прийшла до лікарні. Придбала все для операції. Скоро чоловіка випишуть. Та я не знаю, як бути. Може варто забрати собі частину грошей. Я ж йому свою зарплату віддавала. Чи краще влаштувати допит, чому не казав правду про свої доходи й заощадження? Як провчити таку людину?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!