Два роки тому батьки мого чоловіка Петра захворіли на коронавірус. В такому віці це доволі важко. А я працюю в лікарні медсестрою, тож щодня до них бігала, перевіряла стан, робила уколи й привозила їжу.
Інші б, на моєму місці, відмовилися, боялися б заразу додому до дітей принести. Та я не могла їх залишити напризволяще. Тоді Ольга Михайлівна, вочевидь, вирішила, що я завжди маю бути поруч. Навіть після одужання вона кілька разів на тиждень мені телефонувала і вимагала, аби я приїхала, привезла ліки чи ще щось.
Петро в усе це не втручався. Йому взагалі байдуже було. Хоча я неодноразово просила:
– Хоч деколи їдь ти до своїх батьків. Мені часу бракує страшенно. Я навіть своїй мамі стільки не допомагаю.
– Ти ж знаєш, я не можу. Мама завжди хоче, аби я годинами там сидів. І не розумій, що я роботу маю.
Так ми й жили. А одного разу, коли я вчергове бігла до свекрухи мене зупинила її сусідка:
– От не розумію, чому Наталя на тебе скаржиться? Ти бігаєш мало не щодня, все приносиш. Мені б таку невістку!
– Що значить скаржиться?
– Ну між нами кажучи, таки страхи усім сусідам про тебе розповідає! Що нічого не вмієш, намовляєш чоловіка проти батьків.
– Оце так новини.
І це після всього! Шукати винних я не хотіла. Сенсу в цьому не бачила. Розповіла усе чоловікові, а він запевнив, що мені не слід звертати увагу, бо його мама вже в літах, всіляке вигадує.
Я вдавала, що нічого не змінилося. Та нещодавно сталася біда. Захворіла моя ненька. Її забрали до реанімації, а згодом ми дізналися, що треба терміново робити операцію. Я взяла відпустку на роботі й цілодобово була поруч із мамою. І тут почалося. Свекруха зателефонувала Петру і зчинила скандал:
– Про нас вже взагалі забули. Як так можна?
– Ти ж знаєш, що теща хвора.
– Коли ми хворіли цілодобово з нами ніхто не сидів!
Далі Ольга Михайлівна почала вимагати, аби я приїхала виміряти їй цукор. Хоча я вже давно навчила свекрів користуватись апаратом. Тому й не витримала, самотужки вирішила розставити всі крапки над “і”.
– Ви що не розумієте, що мама у важкому стані? Чи вам просто байдуже на всіх навколо, окрім себе?
– Ми старі люди, нам допомога потрібна. Що, якщо сваха хвора, то і нам тут помирати.
– Робіть, що хочете, а мене не турбуйте. Більше я до вас не приїду.
Після цього свекруха почала дзвонити Петру і скаржитися, що я геть знахабніла. Діти, почувши всю цю історію, також відмовилися провідувати бабусю. Та я їх проти неї зовсім не налаштовувала. Тепер чоловікові доводиться хоча б раз на тиждень їхати до своїх батьків. Він ледве витримує цей візит. Та мені набридло, зараз я потрібна рідній мамі.
Як гадаєте, хто має рацію в цій ситуації?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!