Коли Тарас поїхав на фронт, свекруха все зробила, аби мене вижити. З малою дитиною на руках я опинилась на вулиці

Мій Тарас – чудовий. Та доля його не шкодувала. Батько покинув його матір вагітною, не визнав, що дитина від нього. Марина Іванівна аборт не зробила, та до дитини ставилась завжди жахлива. Згодом казала хлопчику:

 – Ти зламав моє життя! Все склалося б інакше.

З цим почуттям і зростав Тарасик. Та щасливим почувався, коли мама відправляла його на літо до діда. Лише старий його щиро любив. Бабуся ж постійно казала, що він на тата схожий, якого усі ненавиділи. Саме тому він вирішив після 9 класу поїхати геть і вступити на навчання до технікуму.

Тарас знав, що не може ні на кого покластися. Тим часом його мати вже мала нову сім’ю і сина Микиту, якого обожнювала. Якось вона познайомила братів. Микита був молодшим на шість років, та поводився зверхньо і нахабно. З віком у Тараса й зникло бажання спілкуватися з рідними. Лише до діда приїжджав охоче. 

Ми ж познайомились на дискотеці нашого факультету. Тараса привів його друг. Він відразу мені сподобався, такий дорослий і виважений. Розповів, що з 16 років самий заробляє і повністю себе утримує. У 22 вже мав гарну роботу. Ми почали зустрічатись. Я покохала його усім серцем, він став найріднішою людиною. Ми побралися. 

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

А тоді сталося так, що Тарас втратив роботу. У нас зовсім не було грошей і можливості орендувати житло. Він страшенно через це переймався, почав хворіти. Тому й пішов на відчайдушний крок. Зателефонував мамі та попросив про допомогу.

 – Я ніколи ні про що не просив. Але зараз ситуація дуже складна.

 – Ну, грошей в нас нема. Микита зараз на навчанні. Як хочеш, можете в нас пожити, будинок великий, кімнату можемо виділити.

Тарас дуже не хотів, та все ж погодився. А все тому, що я саме завагітніла. Він запевнив, що це на кілька років, не більше. Я не сперечалась, навпаки заспокоювала його, вірила, що ми впораємось.

Коли я побачила, в яких умовах живе свекруха – мало не впала. Великий двоповерховий будинок в елітному районі міста. Її чоловік був впливовим і заможним. В голові не вкладалося, чому вона не допомагала рідному синові. Марина Іванівна відразу ж натякнула, що я не маю прав в її оселі, не можу без дозволу прати речі в її машинці, чи користуватись посудомийкою. А ще спокійно сказала:

 – Ну, ви ж розумієте, як Микита повернеться – ви маєте поїхати!

Пошепки

 Тарас досить швидко знайшов роботу. Та тоді сталося те, що змінило наше життя. Почалась війна. А вже за три місяці чоловіка забрали на фронт. Я залишилась в будинку свекрухи, котра мене ненавиділа. Вона відверто казала:

 – Не розумію, що він в тобі знайшов. І нащо було так поспішати?

 – Можливо, він хотів сім’ю, якої в нього ніколи не було! – пояснювала я. 

Ми постійно сварились. Коли я народила – свекруха зовсім мене не підтримувала. Навпаки, стверджувала, що я жахлива мати, бо дитина увесь час плаче. І взагалі, ми заважаємо їй жити. Цікаво, що її чоловік ніколи не скаржився і дуже гарно до мене ставився. Та через постійні стреси в мене раптом зникло молоко. Я дуже переймалась. Того й вирішила, що так надалі жити не можна. Зібралась і поїхала в село до своїх батьків. Нехай там зовсім немає зручностей, і хата дуже стара, але принаймні ніхто не знущатиметься з мене.

Тарасові я нічого не сказала, не хотіла, щоб він нервував. Та в те, що сталося далі важко повірити. Додому повернувся Микита. Та не самий, а із дівчиною. Та Лариса – міцний горішок. Таку образити важко. Коли раптово помер чоловік свекрухи, вона вмовила свого чоловіка виселити маму на літню кухню. Бо дві господині в одній хаті не можуть жити. Уявіть мій подив, коли Марина Іванівна зателефонувала мені:

 – Боже, ти була золотою невісткою. Ця мене зовсім не поважає. Погрожує, що в будинок для літніх відправить, як я їй заважатиму. Що мені робити?

 – Поговоріть із сином!

 – Допоможи мені. Може нехай Тарас братові пояснить, що так не можна з матір’ю. 

 – А хіба це справедливо? Ви ж його зовсім не любили. Нас вижили. 

Вона гірко плакала. Якоїсь миті мені навіть шкода її стало. Та я однаково не хочу, аби Тарас втручався.

Порадьте, треба допомагати свекрусі чи ні? А що робити, якщо її все ж відправлять в будинок для літніх? Ми ж взяли кредит на квартиру. Скоро я переїду. Та невже я маю забрати до себе жінку, котра мені жити не давала?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector