Коли ми сердимося, то можемо скривдити рідну людину, навіть не задумуючись про це…
Донечка ввечері гралася іграшками. Найбільше вона любила машинку, яку їй приніс Святий Миколай. Дівчинка возила машинку туди-сюди по килимі.
Потім прийшов тато додому. Настрій у нього був кепський – директор на роботі виписав догану, не встигав вчасно здати звіт, затримували зарплату вже на тиждень і зламався телефон. Стільки негативу назбиралося за весь час.
І останньою каплею стала машинка. Тато не помітив, як донечка залишила іграшку на килимі, тому наступив на неї та ледь не впав. Однак, добряче потягнув ногу.
Тоді тато дуже і дуже розлютився. Почав кричати на донечку за безлад у кімнаті. А потім взяв машинку та розбив її на очах у донечки. Колесика полетіли під стіл, скелька розбилися на крихітні уламки, а самі частини машини просто зігнулися у незрозумілу форму. Від удару на деяких детальках навіть фарба тріснула.
“Дістав цей безлад! Я скільки разів тобі повторював – тримай всі свої забавки в порядку! Ти чому мене не слухаєш, зараз ременя пропишу тобі!”
Але дівчинка не заплакала. Вона тільки стиснула губки, аби стримали слізки. І схрестила позаду рученятка, нервово перебиравши пальчиками. “Ні, не можна плакати, бо татко ще більше розлютиться!” – думала дівчинка. Ось так вона стояла посеред кімнати, наче солдатик, одягнена у колготочки та сукеночку з ромашками. Потім мовчки зібрала уламки машинки та викинула їх у смітник. Хоча це була її улюблена іграшка…
Тоді вже була ніч, але татові все не спалося. Його мучила совість. Ну яке право він мав розбити улюблену іграшку своєї донечки? Це ж машинка, якою вона найбільше любила гратися. Тим паче, донечка не винна у його проблемах на роботі.
Наступного вечора, після роботи, тато захотів купити нову, набагато кращу машинку для своєї донечки. Вона була яскравого кольору, велика, на пульті керування. Того ж вечора тато попросив вибачення у донечки. Це ж просто звичайна сварка, нічого страшного не сталося.
Відтоді минуло років 10 точно.
Але потім дівчинка померла. Ні, не через машинку, просто важко захворіла та лікарі не змогли її врятувати.
Тоді у батька залишився тільки один спогад – як посеред кімнати стоїть його маленька донечка, у гарній сукенці з ромашками та тримає схрещені рученятка. І всюди розкидані уламки від її улюбленої машинки – скельця, колесика…
Хоча про цю ситуацію вже всі забули, а нова машинка давним-давно десь зберігалася на горищі. Але тільки не тато. Саме в день похорону він згадав, як зі всієї злості жбурнув машинку об стіну. Хоча міг просто глянути під ноги і не стати на іграшку.
Коли ми сердимося, то можемо сильно ранити людину – як словами, так і вчинками. Воно потім забудеться, але залишить неприємний осад всередині серця. Його вже не зітреш, не витягнеш, воно засіло глибоко та надовго..
Тому цінуйте момент. Цінуйте людей, які поруч з вами. Цінуйте кожен день, який подарував вам Бог.
І не смійте сердитися. Не смійте робити боляче тим, хто вас щиро любить та піклується. Адже одного дня їх не стане. А сумні спогади залишаться…
Напишіть нам в коментарях у Facebook!