Вася – чудовий чоловік, простий, добрий, чесний. Він мені відразу сподобався. Хоча подруги кепкували, що я собі сільського знайшла. Та я цього ніколи не соромилась. Так, усе життя мій коханий жив не в місті, далеко не інтелігент, але в цьому і є його перевага. Набридли всі ці зайві понти.
Утім, все не так просто. Коли ми познайомились, Вася був одружений і мав донечку. Але дружина його ще чотири роки тому поїхала до Італії. Повертатись не хотіла, згодом знайомі казали, що в неї там якийсь італієць є. Ми почали зустрічатись і Вася розлучився. Згодом разом взяли кредит на житло, придбали квартиру. Васіна донька залишилась зі свекрухою, сама так схотіла.
Я намагалась налагодити стосунки з сільськими родичами чоловіка, та вони зовсім мене не сприймали. Завжди порівнювали з його колишньою, вважали її кращою, більш хазяйновитою. Тож врешті в мене зникло бажання провідувати свекрів. Та це питання не давало спокою. І ось, коли одного разу свекруха мала їхати на обстеження, я все запропонувала Васі:
– Привези після лікарні її до нас. Я щось смачненьке приготую. Вона ж стомлена, певно схоче відпочити!
– Чудова ідея!
Я приготувала чимало смакоти, дуже старалась. Надія Петрівна вирішила в нас навіть на ніч залишитися. А потім почалось. Вона приїжджала щотижня. Ходила на ринок, по магазинах. Часом свекра привозила, доньку та онуку. Я всіх радо приймала. Та врешті це трошки набридло, адже в мене вже не було вихідних. Всю суботу я готувала, а неділю – прибирала після гостей. Та що не зробиш, аби сподобатись рідним чоловіка.
А тоді сталося те, від чого я досі відійти не можу. Васю забрали на війну. Він і до цього хотів добровольцем піти, та я не пускала. Мені було дуже важко одній, не хотілось нікого бачити. Та свекруха не давала спокою. Ще й мене звинувачувала:
– Аби Вася в селі жив, його б не забрали.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я сподівалась, що якщо чоловіка вдома нема, Надія Петрівна перестане щотижня приїжджати. Але минув місяць і вона з’явилась на моєму порозі. Ще й не сама, а з онукою.
– Я довго думала і вирішила. Онука поживе з тобою.я хочу, аби вона відвідувала різні гуртки, а в селі їх немає.
– Але ж я чужа людина для неї. Ще й Васі нема.
– Дівчинка вже досить доросла, самостійна, 11 років все ж. А я вже стара, важко мені з нею. Крім того, половина цієї квартири належить її татові, тож сперечатися не бачу сенсу.
Я стояла, як вкопана й не знала, що сказати. Що за дурниці – залишити дівчину зі мною? Та вигнати її я не могла. За кілька тижнів збагнула у чому річ – у Васіної дочки почався перехідний період, вона страшенно поводилась, з усіма сварилась. От стара й не витримала.
Коли я розповіла усе чоловікові, він зауважив, що це нормально, дочка й раніше мала жити з нами.
Не знаю, як далі бути? Мені важко так жити, ще й постійні переживання. Порадьте, що робити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!