Коли вітчим жив з нами, то постійно дорікав тим, що утримує та годує нас, тому я не витримала і купила собі окремий холодильник

Ніколи не думала, що колись у моєму домі знову з’явиться чоловік, який диктуватиме власні порядки й мені доведеться танцювати під його дудку. Довго думала, що з цим вдіяти, але, повірте, і на такого знайшлася управа. 

Я тоді якраз закінчила школу і вступила до університету. З цього світу пішов мій рідний тато. Так я й залишилася жити з мамою у його квартирі. Потім стало важко із фінансами, бо досі в дім гроші приносив тільки тато.

Оскільки у мене на першому місці було навчання, а мама ніколи не працювала, то перших кілька місяців нам допомагав дядько Петро. Він купував нам харчі і виділяв гроші на особисті витрати. Проте у нього була власна сім’я, тому він не міг вічно тягнути нас на своїй шиї.

Картина Девушка думает на холсте, арт. nus_23022 - Арт-Холст

Для мами це все одно не було вагомим аргументом, аби знайти роботу. Вона вирішила, що тепер їй потрібен новий чоловік, який зможе подарувати нам матеріальну стабільність. Мені було важко прийняти той факт, що матір почала ходити на побачення, а ще болючішою стала новина про заміжжя.

Вітчим з першого дня нашого знайомства не сподобався мені. Він був жадібним та самозакоханим. Мені швидко набридли його розповіді про те, що він нас з мамою годує, тому є головним у нашому домі. 

Згодом я отримала хорошу посаду й почала заробляти пристойні гроші. Мама швидко на це відреагувала і сказала, що частину зарплатні я маю віддавати вітчиму, адже він забезпечує нас. Мене така заява буквально обурила. 

Я не збиралася віддавати свої гроші, тому вирішила вчинити так, як було б, на мою думку, справедливо. Я взяла на себе оплату частини комуналки й придбала свій холодильник. Далі наше спільне життя з мамою та вітчимом перетворилося на співіснування. Ми практично не спілкувалися між собою і навіть не перетиналися.

Одного дня, як грім серед ясного неба, чоловік залишив мамі записку зі словами: “Пробач, але мені надоїло таке життя. Я подаю на розлучення”. Вона залишилася одна, а я продовжувала ходити на роботу й окремо харчуватися.

Тепер мама стверджує, що я зобов’язана допомагати їй і дбати про неї, адже ми одна сім’я. Родичі також підтримують її. Однак я не готова працювати на задоволення потреб своєї мами, адже вона й сама може піти на роботу. На щастя, вік та стан здоров’я дозволяють їй це зробити.

Ясна річ, що окремий холодильник тут не грає такої ролі. Усе куди складніше. Тут важливу роль грають тільки взаємна повага та взаєморозуміння. Мати звикла жити чужим коштом. Тож зайва морока їй ні до чого. Але нічого, час усе покаже. Так не триватиме вічно.

А ви що думаєте?

На чиїй стороні у цій ситуації?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector