Здригаюсь, коли згадую ті важкі часи. Мене звільнили, не тому, що погано працювала, а просто, через скорочення. А хлопець, з яким я жила кілька років вирішив, що йому буде краще з моєю подругою. А я була впевнена – він моя доля.
І ось в розпачі я не знала, де знайти підтримку. Тож пішла до свого тата. Щойно увійшла, батько збагнув, що щось не так. У мене з ним завжди був особливий зв’язок.
– Доню, що сталося?
– Тато, мені здається, що немає сенсу жити далі.
– Дорогенька, я розумію, що тобі важко. Але зараз я тобі дещо поясню.
Батько дістав з шафи морквину, кинув її в каструлю, додав води та поклав на вогонь. Потім те ж зробив з яйцем. А наостанок взяв ще одну каструлю з водою, додав туди кави. Минуло кілька хвилин вода закипіла. Раптом тато спитав:
– Як гадаєш, що станеться з цими продуктами?
– Ну, яйце і морква зваряться, кава стане напоєм.
– Тож послухай, те ж відбувається і з людьми. Хтось під тиском проблем м’якшає, наче морква, інший твердіє, мов яйце, а третій – намагається пристосуватись і поступово досягає успіху. Ти мусиш прийняти усе, що сталось, пережити, зробити висновки і йти далі. Лише так вдасться вижити в цьому жорстокому і складному світі.
Після цієї розмови я довго думала. А тоді зрозуміла, що лише я визначаю свою долю. Вирішую, чи мені зламатися, чи закритися від світу, чи жити далі, прийнявши все, що сталося, як досвід.
А що б вирішили ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!