Коли я чую, що хтось хоче всиновляти дитину, то готова рвати й метати, щоб переконати не робити помилку

На одному з медоглядів мені сказали, що я ніколи не зможу народити дитину. Тому я одразу про це розповіла своєму коханому.

– Я все одно кохаю тебе, та і це не проблема в наш час, – спокійно відповів Микола. 

Ми насолоджувались один одним, а через рік одружилися. Проте з часом я все більше ловила себе на думці, що таки хочу стати мамою. 

Чоловік мене у всьому підтримував. Ми наважились на всиновлення малюка. Те, що ми пережили нікому не побажаю, та бюрократія забрала в нас багато сил. А щоб зібрати всі необхідні документи ми пройшли 9 кругів пекла. Нам таки дали дозвіл, але я не думала, що так швидко про це пожалію.

Ми всиновили тримісячного хлопчика. І я, і Микола були в захваті від немовляти, поділили обов’язки та допомагали один одному. Пізніше у дитинки були невеликі проблеми зі здоров’ям. Ми об’їздили всіх лікарів, витратили багато грошей та часу, щоб медкарта дитини була ідеальною.

З перших хвилин ми почали називати його сином. Ми багато трудились для нього, багато вкладали в його розвиток. Дитина росла, завжди була активною. Тому ми з малих років віддавали сина на спортивні секції. 

Він пішов до школи, дуже гарно вчився, от тільки поведінка не завжди була на висоті. Мабуть, гени почали проявлятися, бо ми нічого не знали про його біологічних батьків. Нас з Миколою все частіше почали викликати в кабінет директора. 

Найменшою його витівкою було те, що він перекинув вазон, а найбільшою – крадіжка. Олег якось вкрав телефон вчительки. Насправді у нашому домі почали зникати гроші. Спершу маленькі суми, потім більші.

– Синку, ти ж знаєш, що красти неправильно, з це можна отримати статтю. Якщо тобі потрібні гроші, то просто підійди до нас і попроси. – благала я сина, поки він ридав.

Сльози текли рікою, він випрошував вибачення, а потім все продовжувалось. Почали водити його до психологів. Спеціалісти намагалися пояснити нам, щоб ми не були такі строгі з сином, проявили терпіння, не давили. Але ставало тільки гірше. 

Олег марив собакою. Ми з чоловіком подумали, що таки подаруємо йому цуцика на 10 років. Син був в захваті, тішився ним, а потім почав принижувати його. Казав, що карає за погану поведінку. 

Пошепки

– Навіщо ти так робиш? Це жива істота, йому боляче! – сварила його я.

– Добре, що ти любиш собаку більше ніж мене! – відрізав у відповідь Олег.

Ми з чоловіком мало не билися за те, щоб погуляти з собакою. Коли ми йшли надвір, то трохи видихали від того дурдому, який творився у нашому домі.

Олег почав курити, навіть випивати. Ми вже не могли стежити за ним цілий день, бо він сам ходив до школи. Не було й дня, щоб до мене не подзвонила вчителька з претензіями

Від безсилля ми з чоловіком вже почали думати про те, щоб повернути сина в дитбудинок. Але це було б гірше за зраду, як після цього дивитися людям в очі і жити з цим? Але й терпіння наше закінчувалось після кожної його обіцянки виправитись.

На його 16-річчя ми запланували сімейний вечір у кафе та домовились, що підемо на боулінг, зробили сину подарунок, він радів та дякував.

Але щойно ми повернулись з роботи на нас чекав жахливий сюрприз. Дівчина легкої поведінки сиділа на нашому дивані, а навколо були розкидані речі, мої речі. Чоловік вигнав її, викинув одяг в під’їзд, син мовчав. Скандал напевно чули всі сусіди. 

Ми з чоловіком мучимось біля Олега, хто ж знав, що нам попадеться така дитина. Тому, коли я чую, що хтось хоче всиновляти дитину, то готова рвати й метати, щоб переконати не робити помилку. 

Мені обідно, я нормальна жінка, з вищою освітою, мій чоловік має маленький бізнес, ми хотіли простого людського щастя. А отримали кота в мішку. За межами дому ми цінні, ми маємо соціальні ролі, а вдома нас мають за ніщо.

Олег прямим текстом заявляє, що вже не може дочекатися, коли успадкує наше майно. 

Мені шкода нас. Нам ще по 50 років не виповнилось, а ми вже виглядаємо значно старшими через постійні оці витівки сина. Скажіть, хіба можна передбачити, яка дитина виросте в майбутньому? Ми стільки в нього вклали, а тепер з жахом розуміємо, що з  цієї людини нічого путнього не вийде…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Adblock
detector