Того тижня мама приїхала до мене в Коломию. Хотіла привезти з села домашні продукти, адже в мене дитина мала, хочеться, щоб корисне вдома було. Три дні вона в мене залишалась. Я розумію, їздити туди-сюди їй не просто. Мамі 70 років, я наймолодша і пізня дитина.
Тож врешті ненька вирішила їхати додому. З немовлям я пішла її проводжати. На вулиці була така страшна спека, що навіть мені стало зле. І вже на вокзалі мама раптом сказала:
– Доню, щось мені зле.
– Поїхали до лікарні! Залишайся ще в місті.
– Ні, додому треба.
Якось мені недобре було, та вмовити неньку не змогла. Тоді вирішила поговорити з водієм. Підійшла до нього й попросила:
– Прошу, поспостерігайте за моєю мамою. Їй щось не дуже добре.
– Може краще не їхати?
– Та вперта вона дуже.
– Добре, не переймайтесь.
Коли автобус поїхав я місця собі не знаходила. Навіть додому не йшла, в парку сиділа. А тоді пролунав дзвінок.
– Це Олексій, водій маршрутки.
– Що сталося? Все добре, не переймайтеся. Дорогою вашій мамі стало гірше і я поїхав до лікарні. Але все добре, зараз дам вам лікаря.
Тоді слухавку взяв лікар.
– Ви маєте дякувати цьому водію. Ще б трохи – сталася б біда. Уявляєте, він з усіма пасажирами з’їхав з маршруту, аби привезти пацієнтку.
Виявляється, у неньки мало інфаркт не стався. Щойно я знайшла з ким дитину залишити – поїхала до неї. На щастя, все було добре. Тоді я вирішила, хай би там що – знайду того водія. Вже в Коломиї дізналась його ім’я і дочекалась, попередньо придбавши смачненьке в магазині.
– Нащо все це?
– Бо таких людей, як ви, треба цінувати!
– Знайте, я б хотів лише одне, щоб так само хтось зробив для моєї мами!
Цей водій мене надзвичайно вразив. Таких людей дуже мало і вони справжні герої. Про них треба розповідати, як про приклад людяності усім – дорослим і дітям. Згодні? Зустрічали таких?