Коли мама сказала, що тато мене не любить і більше до нас не прийде, я довго плакала. Я не вірила, що таке взагалі може бути. Тато постійно задаровував мене подарункам. З ним я відчувала себе маленькою принцесою. Мама одразу заявила, що навіть не збирається витрачати на мене кошти.
– Краще відкладатиму їх на власне життя! – сказала вона. – Я б здала тебе в дитбудинок, але якщо твій тато таки надумає повернутись, буде дуже шкода.
Мені було дуже прикро чути таке від рідної мами. Вона позичила в сусідки стару шкільну форму і сказала, що тепер я буду в ній ходити. Форма була порвана і зношена, але мою маму це анітрохи не засмутило. Добре, що по сусідству жила тітка Люда. Вона й навчила мене шити і прати, так що ходила я принаймні у чистому. Згодом вона попросила через родичів для мене нову форму. В ній я проходила аж до 10 класу. Схожа ситуація була і з взуттям. Його або хтось дарував, або шукала в магазині поношеного одягу.
У школі я майже не мала друзів, бо всі мене вважали бідною й убогою. Проте в університеті ситуація змінилась. Я жила в кімнаті з дуже хорошими дівчатами, що часто віддавали мені свій одяг у дуже хорошому стані. Тут я й познайомилась з Дмитром. Ми довго зустрічалися і от врешті настав момент, коли Діма захотів познайомити мене зі своїми батьками.
Я дуже не хотіла йти туди аби в чому. Але Діма переконував, що у нього хороші батьки і вони мене й так полюблять. Я ще здивувалась, як таке може бути. Коли йшла в гості до майбутньої свекрухи, я очікувала чого завгодно – насмішки чи нерозуміння, але явно не такої реакції. Увесь вечір вони просто не звертали уваги на мій вигляд. А наприкінці зустрічі свекруха запросила мене прийти зранку на чай. Я здивувалась, але погодилась. А наступного дня вдома у свекрухи мене чекав ще один сюрприз – вона купила мені новий одяг!
Коли ми одружились, я все хвилювалась, що рано чи пізно мені почнуть дорікати через те, що я прийшла до них з порожніми руками. Але нові рідні допомогли мені знайти роботу і навіть подарували нам з чоловіком цілий будинок.
Одного дня до мене у гості прийшла мама. Вона не поцікавилась, як у мене справи, а одразу висунула свої вимоги:
– Бачу, що добре облаштувалась, доню. Ну й везуча ти! Та, схоже, забула, що в тебе є мама!
На щастя, у мене в гостях була свекруха. Вона з кухні чула всю розмову.
– Ось моя мама! – я показала на свекруху. За всі ці роки вона вже встигла стати мені рідною. – Я буду ставитись до вас так, як ви до мене в дитинстві і не треба вимагати від мене більшого, бо я вам нічого не винна.
Більше я не бачила у своєму домі цієї жінки. А вас матері, хочу запевнити: ставтесь до своїх дітей так, як ви хочете, щоб вони ставились до вас у старості. Інакше вони відплатять вам тією ж монетою!