Так у житті склалося, що я став для сина чужою людиною.
Мені здається, що це через складну ситуацію в нашій родині. Коли Данило навчався в 10 класі, то не стало моєї коханої жінки Лариси. Вона останні місяці хворіла, майже не виходила на вулицю. Їй було важко піднятися з ліжка чи пройтися до кухні. Схудла, волосся повипадало. Я на руках її носив у душ та туалет.
Синові було дуже складно. Він закрився від мене, весь час проводив на вулиці з друзями. Я гадав, що після 11 класу він знайде університет десь тут, у Львові. Але вибір Данила мене ошелешив – Київ. Він сам подав документи, зібрав речі та поїхав у гуртожиток.
Данило приїздив вкрай рідко, хіба після екзаменів на канікули. Але я йому постійно говорив, що чекаю у гості. Бо рідні стіни гріють серце, приємні спогади. Ну і, врешті-решт, тут я, його тато.
Після 4 курсу син зробив пропозицію своїй дівчині Олені. Я вирішив зробити молодятам гарний подарунок на весілля і купив квартиру в Києві. Вибрав гарний район, поблизу є парк, метро, підземна парковка. І ще й будували приватний дитячий садочок та майданчик. Звісно, така розкіш коштувала чималих грошей. Я мав певні заощадження та ще продав дачу. Все до копійки вклав у ту квартиру.
Я гадав, що цей подарунок якось зблизить мене та сина, у нас почнуться нормальні стосунки. Спершу все було добре – молодята дякували, обіймали мене, цілували. Наче от всередині щось йокнуло.
Однак, до дітей я не так часто приїздив у гості через відстань. Бував тільки двічі на рік, на Великдень та Різдво. І те, 2 дні погостював і пора вже на вокзал додому.
Цього разу я вирішив знову навідатися до дітей. Купив для онуків солодощі, іграшки, різні подарунки. Але ніхто мене навіть на вокзалі не зустрів. Добре, що люди допомогли знайти будинок та підказали, як проїхати.
– О, привіт. Нормально доїхав? – сказав син і потис мені руку.
Єдина розрада, яка підіймала настрій – це онуки. Ми багато гралися, читали казки, гуляли, дивилися мультики. Але от ні син, ні невістка зі мною не говорили. Максимум “вечеря готова”, “ми тобі постелили” чи “добраніч”.
Тому на 4 день я сам зібрав речі та поїхав геть. Син тільки ввечері до мене зателефонував і те, аби сказати, що я забув зубну щітку.
Всім друзям та сусідам я збрехав про гостину в сина. Казав, що ми всі разом веселилися, що їхав окремо з Данилом на риболовлю. Але сам ледь стримував сльози.
Не розумію одного – чому син так холодно до мене ставиться? У мене, крім Данила, нічого не залишилося з рідні. Я гадав, що зустріну з ним спокійну старість.
Невже вони мене люблять тільки через квартиру?
Що Ви можете порадити нашому читачеві?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!