Коли я побачила, що хвіртка прочиняється і заходить з трьома і з сьомим животом, я зробила знак подрузі

В мене вже дорослі діти – син старший переїхав до великого міста й там проживає зараз зі своєю сім’єю, а донька – в нашому районному центрі залишилася, одружилася й пішла в невістки на сусідню вулицю. Зараз проживаю я сама, оскільки чоловіка не стало ще три роки тому. Моя Оксана одружилася з Віктором – чудовий чоловік, працює, не п’є, дбає про сім’ю, от тільки релігії він не православної. Стала моя донька народжувати одне за іншим, і от коли на світ вже появилася четверта дитина, моя їй допомога перетворилася в справжню роботу. Весь свій час я повинна була присвятити онукам, не мала можливості відпочити, ні з подругами кудись піти.

А всі мої друзі мене ще й переконували, що я повинна допомагати доньці, адже всі ці дітки – це радість для Оксанки. Віктор працює на двох роботах, щоб забезпечити сім’ю, а ми двоє практично 24 на 7 з дітьми на руках. 

Діти – це дійсно радість, однак не такого спокою на схилі літ я очікувала. Дійсно люблю їх, але з дня в день потрібно йти туди, прибирати, готувати, завести  в садок, в школу, потім забрати, вивчити уроки, нагодувати, покупати…

Ще й вдома маю город, однак на нього часу вже практично не вистачає. Ввечері після “гостювання” у доньки я ледь доходжу до подушки. От ще минулого місяця  подруга запропонувала мені поїхати в Єгипет бюджетно, взяти гарячі путівки. Так донька як дізналася, то такий скандал мені влаштувала, бо я маю їй допомагати, а не за кордон їхати. 

Тому я нікуди і не поїхала, однак з того часу взагалі не хочу іти до доньки. Не знаю, щось зламалося в мені, не приносить мені радість спілкування з її сім’єю, не знаю, може, просто хочу відпочити від них. Загалом стала її уникати, відмовляю, коли та просить посидіти з онуками. Думаєте, Оксана щось зрозуміла? Ні, тепер вона до мене дітей приводить. 

От прийшла до мене подруга, сидимо, п’ємо каву, я вже відкорковувала вино, як тут чую неймовірний галас з вулиці. Я швидко у вікно, а там – Оксана з трьома найменшими онуками. І ще й знову при надії – сьому дитину чекає. 

Я зробила знак подрузі і швидко зачинила двері з середини. Ми вдали, що нікого немає вдома. Донька довго стукала в двері і вікна, внуки галасували. Потім вони пішли. Донька почала телефонувати, однак я слухавку так і не взяла. Наступного дня знову влаштувалася на роботу, звідки декілька років тому пішла на пенсію. Хоч зарплата і мінімальна, однак мене все влаштовує.

Вирішила жити своїм життям, нікому нічого я не повинна.

Хіба я не права?

U2

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector