Ми з чоловіком вже давно живемо в місті. Та в селі стоїть батьківська хата і чимала ділянка землі коло неї. Раніше їздили туди на відпочинок, наче на дачу. Та два роки тому запропонували синові з невісткою:
– Війна почалась, треба думати про майбутнє. Маємо засадити город цьогоріч.
– Та нащо? В магазинах все є.
– Все може бути: і ціни зростуть, і возити овочі перестануть.
Як ми не вмовляли молодих, та вони відмовились. А вже наприкінці літа, коли ми зібрали город, син почав до нас їздити й просити овочі. Цьогоріч ситуація повторилась. Ані невістка, ані син навіть не подумали запропонувати нам допомогу. Ми важко працювали усе літо, аби зібрати гарний врожай. А останній місяць я мало не щодня консервую. Закрила вже огірки, помідори, кабачки, варення всілякого, компоти й соки. Все ж економія суттєва.
І ось два тижні тому приїхав до нас син зі списком в руках. Відразу ж дав його мені:
– Ось, це Наталя написала, аби я нічого не забув!
– Але ж все можна в магазині купити?
– Та у вас домашнє, смачне. Невже ви не хочете, аби онука гарно харчувалась?
Я подивилась у список: картопля, цибуля, морква, буряк, огірки, помідори, зелень, закрутки.
– Та в тебе в автівці місця не вистачить!
– Нічого, наступного тижня ще приїду.
– Ще й Наталку бери! Якраз картоплю докопаємо.
І що ви думаєте, наступного тижня ніхто не з’явився, молоді навіть не зателефонували. Я подзвонила невістці.
– Ну, що? Ви де?
– Ой, а ми цього тижня не приїдемо, нас запросили на озеро на відпочинок.
– Тобто картоплю ми самі копати будемо?
– Ну, хочете, ми вам заплатимо!
Я не знала, що на це відповісти. Якось неприємно, ми ж не чужі люди. Та ми з чоловіком так багато працювали. Нам не гроші потрібні, а повага і допомога. Невже молоді цього не розуміють?
Порадьте, давати їм і надалі овочі чи нехай в магазинах купують?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!