Коли на дисплеї телефону я побачила, що телефонує свекруха – вкрай здивувалась. Валентина Тарасівна жодного разу за десять років подружнього життя мені не телефонувала.
“А раптом щось сталося?” – подумала я.
Так склалося, що коли ми з Андрієм познайомились – його мама вже була на заробітках в Італії. Не захотіла вона приїхати навіть на весілля, вважала, що ми надто поспішаємо. Та гроші все ж надіслала.
Лише раз свекруха приїхала – на хрестини нашого сина Іванка. Я сподівалась тоді, що ми потоваришуємо, але цього не сталося. Відтоді вирішила – нехай спілкується з сином, а я не втручатимусь.
І тут цей дзвінок. Я відповіла і на мене одразу полився потік криків:
– Що ви собі думаєте? Понабирали кредитів, а я маю їх виплачувати? Я не можу забезпечувати вашу сім’ю!
– Але ж ви знаєте, ми працюємо, а в нас дитина, чималі витрати.
– Як вам бракує, значить треба більше заробляти, га? От скажіть, скільки твої батьки дали вам за десять років? А ніскільки! То лиш мене можна розводити увесь час?
Я не знала, що й сказати. Наче школярка мовчала і вислуховувала все це. А після цієї розмови кілька годин поспіль не могла заспокоїтись. Коли чоловік повернувся з роботи я вирішила все йому висловити:
– Ти ж знаєш, що мій тато інвалід, мама ледь зводить кінці з кінцями. От що з них візьмеш? Їм допомагати треба.
– Ми й так постійно їм допомагаємо.
– А тобі совість дозволить брати в батька гроші?
– У нас так заведень. Батьки мають допомагати дітям. Розумієш?
Щось пояснювати надалі не було сил. Та мені вкрай прикро, через позицію свекрухи. Як взагалі можна так поводитись.
Думаєте, людина, як дає гроші має право командувати? Хіба ж це нормально?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!